Нещодавно у ПП «Поліум» вийшов друком мистецький альбом-довідник «Барви степу». Як зазначив мистецтвознавець і журналіст Броніслав Куманський, цей альбом «репрезентує доробок більше шістдесяти митців Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України, починаючи з 60-х років минулого століття по теперішній час, і розрахований ознайомити широке коло шанувальників мистецтва з історією та представниками живопису, графіки, скульптури, майстрами декоративно-прикладного, монументального і театрального мистецтва, їхньою творчістю».
Все записи рубрики «Проза»
«Мерехтіння зникань»
«Мерехтіння зникань»
Це назва феєричного роману відомого українського письменника Володимира Шовкошитного. «Радість перемоги та передчуття близького щастя обертається новими втратами надій, мерехтінням зникань...», — такі слова знаходимо в анотації до нього.
Ці ж слова можуть стати епіграфом до тієї ситуації, що склалася навколо обласної літературної премії ім. Маланюка. На жаль, вже не вперше, про що йшлося у публікаціях «НС» минулих років.
Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського
Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського
(Закінчення)
«По скошенной мяте, по синему раю…»
«Немає добрих чи лихих часів. Є життя...»
«Немає добрих чи лихих часів. Є життя...»
21 липня минає 20 років як пішов з життя мій товариш Петро Кизименко.
Гадаю, багато хто добре пам’ятає його. Особливо ті, хто тривалий час працювали разом з Петром в обласному краєзнавчому музеї та в обласному державному архіві.
Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського
Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського
«Князь Жорж» та «віконт Ніколя» — учні Леся Курбаса
Отже, коли друзі роз’їхалися на навчання, Юрій Нікітін та Микола Станіславський опинилися у Києві. Їхнім покликанням став театр. І це не випадковість, не романтичний порив. Безумовно, на їхній вибір професії вплинуло багато чинників: і читання класичної та модернової літератури, і участь у музичних вечорах та самодіяльних постановах, і відвідини вистав різнобічних труп у єлисаветградському храмі Мельпомени.
Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (Продовження)
Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського
(Продовження)
«Милый друг. Ты, конечно, простишь мою не в меру разболтавшуюся Музу: она долго молчала — и потому разболтаться ей было необходимо; сей тихий бессвязный бред принял несколько неподходящую форму онегинских строф: да простит меня Тот, чьим именем освящена первая страница этого послания, более длинного, чем блестящего, и более искреннего, чем совершенного.
Мой милый vicont, Твой тончайший вкус выберет места, достойные внимания, и пропустит слабые и негодные (…). Но если Ты прочтешь в нём единственное, что я хотел Тебе дать понять им, то цель моя будет достигнута: дружественнейшая любовь к тебе, нежнейшая грусть, смешанная с болью сожалений о милом нашему сердцу невозвратном шумном прошлом — темы этого послания.
Наши общие друзья — маркиз Рюэтти и князь George, — как и восхитительная супруга последнего, да примут мои наилучшие пожелания ы выражения радости по поводу переезда их в новые, блестящие (как гласят страницы газет) апартаменты.
Прими уверения и прочее.
Твой гр. А. Тарковский».