Таке напівзабуте слово як «Чечора» означає в перекладі з тюркської «лахміття». Ним у нашому місті тривалий час позначали місцину, що простягалася від вулиці Верхня Биківська (нині Чапаєва) до Вокзальної (Жовтневої революції). Цей топонім, швидше за все, з’явився через те, що там спочатку селилася переважно міська біднота. Згодом в процесі формування цього передмістя Єлисаветграда його наповнили і ремісники, і купці, і чиновники.

Чечора стала також «точкою сили» для багатьох персон, які прославили Єлисаветград-Кіровоград як літератори, історики, громадські діячі. Серед них відома усім кіровоградцям родина Тобілевічів, Олександр та Арсеній Тарковські, Євген Чикаленко, Володимир Винниченко, Євген Маланюк, Юрій Яновський, Ригор Кобець, Олександр Семененко, Павло Негретов та Ольгерт Бочковський. Тим чи іншим чином їхнє життя було пов’язано зі згаданим передмістям – деякі тут народилися, декотрі тривалий час мешкали або перебували тут. Дехто був навіть пов'язаний родинними або дружніми зв’язками.

Духовним центром Чечори була, на жаль нині втрачена, церква Знамення Божої Матері. А от культурним, безумовно, будинок на Знам’янській, тепер Тобілевича, 15. Тут збиралися і народовольці, і члени «Громади», і, згодом, «Просвіти». Нині він продовжує виконувати ту ж функцію – тут розташований літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого. Його директор Катерина Лісняк разом з колегами вже 15 років веде ґрунтовну науково-просвітницьку роботу, збираючи різнобічні матеріали щодо життя і творчості усіх літераторів, чиї імена залишилися в історії нашого краю. Саме вона відгукнулася на запрошення читачів ОНБ ім. Чижевського і розповіла про Чечору як місце перетину багатьох доль в циклі «Колоритні мандрівочки».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.