Нещодавно в селі Олімпіадівка Петрівського району закінчилися розкопки одного з курганів, яких на теренах цього району налічується аж 81. Вони привели не тільки до цікавих знахідок, але й показали необхідність якнайшвидшого вирішення проблеми, пов’язаної з утворенням спеціальної археологічної служби в Кіровоградській області. Про це сьогодні розповідає кандидат історичних наук, старший викладач кафедри гуманітарних наук та документознавства КНТУ, керівник кількох археологічних експедицій Микола Тупчієнко.

— Миколо Петровичу, можливо одразу поясните, чому Кіровоградщині так необхідна ця служба?

— Як відомо, наш край славиться унікальними археологічними пам’ятками. Серед них численні кургани. На жаль, лише невелика частина з них розкопана за всіма правилами польових наукових досліджень. Решта ж щороку втрачається через невігластво чи безвідповідальність тих господарів, які розорюють тут землі чи будують якісь об’єкти. Щороку кургани втрачають шар землі від пяти і більше сантиметрів. Тобто за 5-10 років – невеликий курган може зникнути. А з ним і все, що знаходиться в похованні: робочий інвентар, зброя, прикраси, кераміка. Все це треба правильно розкопати, описати, дослідити. На це спроможна тільки професійна археологічна експедиція. І тільки вона отримує на це дозвіл від держави. Відділ охорони культурної спадщини облдержадміністрації виконує лише організаційні та контролюючі функції і таким правом не наділений.

— Однак саме завдяки його співробітникам ваша експедиція потрапила на курган №79. Хоча, напевно, хід робіт та їх результати залежали не тільки від них?

— Так, я дуже вдячний працівникові цього відділу Валентину Собчуку. Він докладає багато зусиль, щоб наші кургани не пропадали задарма. У даному випадку потреба в наукових дослідженнях була виявлена ще на стадії відведення земель сім’ї фермерів на прізвище Момот. Неабияку роль в цьому зіграла і директор обласного краєзнавчого музею Тамара Григор’єва, яка зробила заявку на Відкритий лист, що видається Академією наук України і дозволяє вести розкопки. Окреме спасибі родині Момотів, що не тільки безкоштовно годувала наших копачів (а серед них були учні 8-10 класів кіровоградських шкіл) м’ясом, рибою, цукерками, морозивом, але й в особі Максима сумлінно працювала на власному бульдозері. Вони опікувалися нами, як рідними людьми. Вперше за багато років я знов побачив на розкопках ситуацію розуміння, порядності та зацікавленості.

— Хто ж входив до складу експедиції, яку Ви очолили?

— Моєю опорою були три мої колишні студенти історичного факультету Педакадемії Роман Засядьвовк, Родіон Зантарія та Валентин Собчук. Вони в свою чергу керували учнями-старшокласниками кількох кіровоградських шкіл, які виявили бажання працювати на розкопках. До них приєднався житель Новомиргороду, студент істфаку Київського університету Станіслав Федоров. Всі ми протягом тижня працювали безкоштовно, дехто – за рахунок відпустки. Зазначу: жодної копійки на це не пішло з держбюджету. Автобус, дякуючи Антоніні Павловській, надала громадська організація «Православна просвіта», а Петрівська РДА виділила електрогенератор.

— Отже, якби в області існувала державна археологічна служба, не було б потреби кланятися і просити?

— Безумовно. Сподіваюся, вона отримала б усі повноваження і працювала, як злагоджений механізм. А фронту робіт у неї вистачає не на один рік. Тому мені не зрозуміло, чому Президія Академії наук зволікає з цим рішенням. Адже подібні служби створені вже у 18 областях України.

— Тепер найцікавіше: що ж було виявлено і досліджено в кургані №79?

— Передусім, на місті було виявлено три кургани. А розкопували ми найбільший, що був споруджений над похованням Середньостоївської культури доби мідно-кам’яного віку. Відповідно, це один з найдавніших курганів на території України. Поховання датується другою половиною 3-го тисячоліття до нової ери. А висновки такі: це була культура суспільства осілих пастухів. Цікаво те, що представники цієї культури були одними з творців сучасних українських чорноземів, які є нашим історичним і природним надбанням. Наявність цього поховання і самого кургану вказує на значну соціальну нерівність в цьому суспільстві, на виділення культу вождів та підпорядкування їм значних трудових ресурсів. Поховання також свідчить про наявність в цьому суспільстві віри у вічне життя та (у певній мірі) моделювання його як паралелі земного. Доказом цього є присутність у похованні мідного ножа та символів влади – булави чи жезла. Знайдені мідні предмети вказують на початок мідного періоду на нашій території, а також на можливий імпорт міді з Кавказу або Малої Азії. Таким чином, можна говорити про тривалість зв’язків з найдавнішими цивілізаціями стародавнього світу.

— Припускаю, що цим не обмежуються ваші дослідження?

— Так, окрім цього поховання нами відкрито ще чотири, які були пізніше впущені в готовий насип кургану. Вони ж передають хронологічний спектр доби ранньої та середньої бронзи. Другим за хронологією ми виявили поховання ямної культури. Воно було перекрито брилами граніту і належить до так званого кенотафного типу. «Кенотаф» з грецької – пуста могила. Тобто ця могила була споруджена для людини, яку не змогли захоронити у свій час з якихось причин. Але для неї викопували могилу, яка сприймалася як вічне житло, де може перебувати її душа. Третє поховання належить до катакомбної культури, її Інгульського варіанту. У четвертому виявлені рештки скелету людини у сильноскорченому положенні…

— Можливо, не варто називати такі подробиці?

— По-перше, така у нас термінологія. По-друге, воно нагадує положення ембріону в лоні матері. І ця особливість поховального обряду розповідає про своєрідну діалектику мислення давньої людини: звідки вона прийшла туди й повертається. Це поховання супроводжувалося ліпним горщиком, мушлею річкового молюска та відщепом кременя. Остання знахідка говорить про те, що хоча після першого поховання пройшло близько 500 років, кременем все ще продовжували користуватися. Ще одне поховання з рештками скелету у слабоскорченому стані (нагадує положення сплячої людини) було безінвентарним. Але обидва останні супроводжувалися посипкою вохрою підстилки під грудною частиною в області серця. Вохра в цьому обряді є елементом магії, який тлумачиться як символ крові, вогню, повернення до життя і потойбічного світу водночас.

— У цьому кургані, я чув від знайомого, було ще щось незвичайне, загадкове.

— Так, п’яте поховання, що також належить до катакомбної культури, стало для нас одним з найбільш загадкових. На дні вхідної ями ми знайшли інструмент для копання землі, виготовлений з лопатки великої тварини, можливо, бика. В заповненні ями – фрагмент стегнової кістки бика. Проте саме  поховання належить до кенотафного типу. Водночас в кротовині вхідної ями знайдено ребро та фаланга пальця людини. Загадковість цього поховання пов’язана із питанням: чи були тут колись рештки померлого, чи належать знайдені кістки йому, чи вони випадкові? Якщо так, то ми зустрічаємося з проявом перепоховання з якихось причин. Це означає, що творці цієї культури якимось чином відзначали на поверхні кургану місця поховання.

— Тобто курган №79 уявляє собою багатовікове колективне кладовище?

— Авжеж, і функціонувало воно щонайменше протягом 600-700 років.

— Курган зберіг для нас унікальну інформацію про минулі епохи, показав цінностні орієнтири стародавніх людей, стадії історичного формування суспільства. Що, на Вашу думку, показали ці розкопки? Яку наукову гіпотезу підтвердили чи спростували?

— Щодо гіпотез, серед археологів існує думка, що творці Інгульської катакомбної культури були генетично пов’язані з вихідцями з Близького Сходу. Що у черговий раз підтверджує давність, тривалість та розмаїття зв’язків України з давніми центрами цивілізації, північною периферією яких вона виступає. Коли б ми працювали системніше, інтенсивніше, ми могли б це довести. Нехай я повторюся, але знов повернуся до проблеми дослідження і зберігання культурної спадщини. Розкопки кургану вкотре показали гостру необхідність створення в нашій області археологічної служби.

— Сподіваюся, ваш голос буде нарешті почутий і губернатор зробить рішучий крок в цьому напрямку.

Інтерв’ю вів Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.