Непевний голос «Порятунку»

Непевний голос «Порятунку»

Гарна дівчина Наталя Нічишина.

Юна, обдарована, перспективна.

У недавньому минулому – випускниця гімназії нових технологій навчання, переможниця олімпіад з української мови та літератури. Нині – студентка-першокурсниця філологічного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка, стипендіатка Кабінету міністрів України.

А ще – авторка першої в житті книжки віршів. Яку чи не вперше за історію Незалежності видано за кошти міського бюджету.

«Порятунок» — таку назву обрала для свого «первістка» Наталя. У передньому слові вона написала: «До всього, що відбувається, веде низка епізодів, які відсіюють непотрібне, звільняючи місце для вагомого. Цей процес може здатися вкрай неприємним, але врешті-решт усе буде так, як повинно бути. Це схоже на створення коштовного намиста: ви обираєте найкращі перлини, відкидаючи дрібні й непоказні, а якщо одна з таких і потрапляє на разок, починаєте справу спочатку, аби отримати досконалу прикрасу».

Непевний голос «Порятунку»

Погляд правильний. Особливо, коли він спрямований на створення художньо досконалого продукту – поетичної книги. Однак сама авторка, на жаль, в роботі над книгою не дотрималась своїх же вимог. Певно, внаслідок недостатнього літературного та життєвого досвіду. А думки та поради досвідчених літераторів молоду генерацію наших менестрелів, схоже, не цікавлять. Якщо й цікавлять, то не критичні – лише комплементарні.

Однак візьму на себе невдячну місію дати оцінку окремим текстам з книги Наталі Нічишиної.

Але спочатку про загальні враження.

Непевний голос «Порятунку»

У текстах переважно чується лише голос автора – незміцнілий, ламкий, іноді по-дитячому тремтячий. Голос Часу майже відсутній. Між ними немає діалогу, взаємопроникнення. Отже немає розширеного і глибокого бачення сучасного світу – динамічного, багатого на події, по-справжньому драматичного, але не безнадійного. Чому не сприймати і не розглядати життя як диво? Однак із багатьох рядків юної авторки періодично тягне то відчаєм, то нігілізмом. В основному це драматизовані (штучно, як на мене) любовні хвилювання, трагінервові звернення до коханого, протестні настрої, етичні заклики та пейзажні замальовки.

Непевний голос «Порятунку»

Так у першому вірші збірки Наталя пише: «Стирай із сірих буднів днів іржу. Лови момент – спіши закарбувати кожну мить. Стань зимною – гріши, тобі душа не заболить». Досить дивний заклик – і з точки зору християнської і загальнолюдської моралі – «гріши»! Чого юна пані ще не розуміє, так це наслідків гріховного життя. Бо якраз навпаки: після цього душа ой як страшно болітиме… Але, якщо дівчина у такому віці вже розчарувалася у всьому, що її оточує: «…Душа скостеніла, змалилась і всохла, зітерлась до дір?! Усе, що колись було вічне, нетлінне, пожовкло, як м’ятий газетний папір» («Протест»), то вряд чи вона здатна «карбувати щось нове». Авторка навіть і не помітила, що цими рядками заперечила свою тезу з вірша «Не берімо від Землі надміру»: «Щоб буття порожнім не здавалось, поглинаймо книги, а не їжу!». В цьому ж вірші сумнівним є опоетизування образу миші у порівнянні з людиною: «Миші досить і шматочка сиру, ми ж свою зажерливість годуєм». Невже не знайшлося іншого? Наприклад, подвижник, чернець, пустельник зміцнює свою віру шматочком хліба і ковтком води. Раджу прочитати тлумачення євангельського тексту про те, як Іісус нагодував 5000 людей п’ятьма хлібами.

Непевний голос «Порятунку»

Ковзання по поверхні (або ж шукання порятунку не в тих словах і образах) в багатьох випадках відбувається мабуть тому, що учорашня школярка ще не пригубила «живої і мертвої води» зі світових джерел мудрості. А вона проста: «Безстрашна людина сама собі порятунок. Тільки від смерті нема порятунку».

Непевний голос «Порятунку»

Не буду далі говорити про слабкі, кволі рими, про немотивовану, невдалу побудову порівнянь та метафор, які можуть стати приводом для десятків пародій. Зазначу основне: до дебютної книжки варто було б підійти більш прискіпливо, більш вимогливо. Адже це той «стартовий капітал», який формуватиме ваше творче обличчя в подальшому і від якого залежить ваше творче майбуття. Або ж не квапитися з її виходом у світ.

Непевний голос «Порятунку»

Певен, шлях до справжньої поезії лежить через очищення і перетворення своєї душі, через пошук всесвітнього, сокровенного Логосу, що розкриває добро і гармонію життя.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Фото: Олена Карпенко / novosti.kr.ua

Один коммент. к записи «Непевний голос «Порятунку»»

  1. Торч сказав:

    Отличные посты! Буду заходить к Вам!

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪