Казочка для дорослих

Про руду Лиску

У містечку К. жила-була така собі Лиска.

Лиска була заможна персона. Любила дорогі камінці, комфорт і модні вбрання, але часто рядилася під сіреньку кізочку. Щоб виглядати своєю на полюванні.

А полювати вона вміла. Ще коли служила судочинцем у Малих і Великих Вишняках, разом з Вовком і Тигром не одне господарство розорила. У лихі 90-і то було. Тоді різні зграї ділили між собою землю і все, що на ній. А Лиска їх очільникам прислужувала.

От іде якось Лиска великим містом, а назустріч їй Носоріг.

— Гей, Лиска, а чи хочеш ти в академію на навчання? Ми пристроїмо, допоможемо, а ти нам потім відпрацюєш.

Лиска не довго думала, погодилась. І згодом отримала четвертий червоний диплом. Хоча й донині у п’яти рядках сім помилок робить.

Піднялась Лиска ще на одну сходинку. Зиски з того мала приємні. Конторку свою заснувала і конкурентів потихеньку прибирала. Купила хатинку у містечку, потім чималеньку квартирку у великому місті. Автівочку придбала одну, потім другу, третю, четверту. Треба ж якось пристойно перед колегами виглядати. Хутро на ній, як на чорнобурці виблискувало, хоч і походила зі звичайних рудих лисиць.

Була вона дуже обережною. І щоб не втрачати рівновагу, хвіст завжди по вітру тримала. Себто будь-якому начальству за будь-якої влади подарунки підносила. А начальство те їй у контору пишних клієнтів направляло.

Колись після бурі, яка попередню владу змела, до великого міста прислали Півника. А той Півник, роздивившись, наклав своє око на ласий шмат землі на околиці краю. І щоб на ту землю правильні папірці отримати, послав до Лискиної контори своїх «родичів». Вона вправно те дільце облагодила, а вдячні «родичі» у боргу не залишилися.

Жила собі Лиска і горя не знала. А навкруги люди гинули, бо війна йшла на сході. «Та що мені до тих майданутих. Мені й так добре! — казала. — Я ж не кровожерлива. Я ж тепер тільки горішками й овочами харчуюся».

Та одного разу зустріла Лиска Колобка. Котився він польовою дорогою і пісеньки співав. Зупинила його Лиска і каже: «Колобок, колобок, проспівай і мені якусь пісеньку». І почав Колобок співати про неї і про все те, що тут було згадано. А Лиска відразу зметикувала і каже: «Колобок, Колобок, вибач, старенька я стала, погано чую. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було».

Колобок скочив їй на язик та й почав співати. А Лиска — гам його! Та й…очманіла. Бо не Колобок то був, а Їжачок навиворіт.