На Кіровоградщині пройшло  сорок перше Всеукраїнське свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти».

Цьогоріч воно було присвячене 155-річчю від дня народження видатного українського актора, режисера, письменника, театрального діяча, учня Марка Лукича Кропивницького — Миколи Карповича Садовського.

Нинішнє свято зібрало рекордну кількість театральних колективів та гостей нашої благодатної на таланти землі. За давньою традицією воно проходило на території музею-заповідника «Хутір Надія». Атмосфера тут  була настільки приємною, що навіть голова облдержадміністрації Сергій Ларін не утримався і долучився до піснярів: «Чорнобривці» вони співали, як-то кажуть, душа в душу, а потім пішли разом у запальний танок.

Вітаючи присутніх з відкриттям свята, губернатор наголосив, що фестиваль є непересічним явищем у культурно-мистецькому житті України. Він запевнив, що наступні «Вересневі самоцвіти» проходитимуть вже у відродженому Кіровоградському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім.М.Л.Кропивницького. Потім учасникам урочистостей зачитали вітання від міністра культури України Михайла Кулиняка.

Із відкриттям «Вересневих самоцвітів» привітав усіх також член Національної спілки театральних діячів України, директор Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського В’ячеслав Усков. Він вручив свідоцтва Спілки ТДУ режисерам кращих народних аматорських театральних колективів області. Емоційним вінцем першого святкового дня стала літературно-музична композиція «Хвала тобі, Великий Корифею» за участі акторів обласного театру.

Наступного дня свято продовжувалося на священній землі, яка породила генія українського театрального мистецтва І.К.Тобілевича, в селі Арсенівці Новомиргородського району. Тут, на базі музейно-природничого заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого», упорядкування якого триває, планується створити філію обласного краєзнавчого музею. Як сказав заступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації Олег Бабенко, «серед духовних святинь українців – і Хутір Надія, де проріс женьшеневий кущ родини Тобілевичів, і Арсенівка, і Веселівка, в яких коріння отого куща. Благословенні сліди наших корифеїв, які понесли у світи невмирущу славу українського мистецтва, в якому закодовані і душа, і пісня, і танець, і слово, що пройшли через багато перепон, щоб і сьогодні мати свій відгук, свій відзвук серед народів ХХІ століття».

До цього варто додати, що і Хутір Надія, і Арсенівка, і навіть Кіровоград, аби  народи ХХI століття забажали дістатися сюди, вимагають і європейських доріг, і європейських туалетів. Без цього вони не відбудуться як цікаві туристичні об’єкти, а хвиля театральних паломників з України не підніметься вище показників нинішнього вересня.

Цілюще повітря Арсенівки впливало на кожного по-різному. Одних надихнуло на вірші та пісні, інших – на виставу. І лише один з гостей не утримався від політичної промови радикально-націоналістичного спрямування. Не певен, що саме таких «добрив» потребує славетний «женьшеневий кущ».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.