«Час виринати з маячні, час озиратися і бігти», або Про трубадурів та сучасний літературний промоушн

Деякі місцеві письменники стверджують: «Не чіпайте Спілку, бо вона не ваша!». Це означає, що говорити про діяльність обласної організації НСПУ, а тим більше критикувати Спілку чи окремих спілчан – зась! Тобто усім тим, на кого спрямовує свою активну творчу діяльність (почасти і політичний вплив) письменник, треба просто мовчки проковтнути цей продукт у вигляді книги або усного публічного виступу. Без обговорень! Та хіба НСПУ – це та священна корова, якої нікому не можна торкатися? Звичайно, ні. Це живий організм, і в ньому трапляються свої хвороби, свої збої. Добре, коли хворобу долають та одужують. А коли навпаки?..

Сучасні процеси в громадянському суспільстві базуються на демократичних принципах, на гласності, відкритості, прозорості. Та чомусь і донині деякі шрифтрейсери (певно, за усталеною традицією) вважають, що Національна спілка письменників – це консервна банка з елітною ікрою. Але ця «ікра» занадто дорого коштує для держави, точніше для нас, платників податків. За цифрами минулого року, НСПУ отримала з державного бюджету близько 1 мільйона 700 тисяч гривень. Загальний же бюджет Спілки становив понад 3 мільйони гривень. З них на літературну діяльність НСПУ витрачає не більш ніж 10 відсотків своїх коштів. «Виникає враження, що вся ця побудова існує для фінансового забезпечення людей, які в ній працюють», — це слова не сторонньої людини, а погляд зсередини одного з поетів, членів Спілки.

З цього приводу талановитий прозаїк і літературний критик Яна Дубинянська висловила таку думку: «Особисто мені, як переконаному індивідуалісту, спілка письменників не потрібна. А людям тусовки – звісно, потрібна, і що більше в цій тусовці буде чуток, скандалів і розслідувань – то краще. А працювати вона не буде ніколи й ніяк. Для роботи ж перспективніша Спілка видавців. Або Спілка літературних промоутерів».

Саме таким «літературним промоутером» тривалий час позиціонує себе поет, з літа 2014 року член НСПУ, а з 16 червня цього року голова Кіровоградської обласної організації НСПУ Олександр Косенко. Лишень з хронології вже помітно, що людина зробила стрімку літературну кар'єру. Питання в тому, як, яким чином.

Усім відомо, що поета і лауреата обласної літературної премії імені Є. Маланюка Олександра Косенка виплекав поет і прозаїк, лауреат багатьох премій, беззмінний керівник обласного літоб'єднання «Степ» Віктор Погрібний. Вже три десятиліття він опікується його долею. Звичайно, кіровоградському патріарху літератури важливо і престижно мати гідного вихованця, послідовника, наступника. Щодо поетичної школи чи образного мислення – тут наставнику не поталанило: Косенко на відміну від традиціоналіста і реаліста Погрібного поет постмодернового штибу. За стилем, експресією та символікою він ближче до Вінграновського, Драча, Римарука, Процюка. А щодо школи життя – тут є над чим замислитися. Уміння ходити по коридорах влади, потрапляти у високі кабінети, за будь-якої можливості збирати по листочку у свій лавровий вінок, інтригувати і шукати підпорки для свого авторитету через впливових людей, вирішувати справи загалу так, щоб трошки залишалося і на користь собі, уміння домовлятися з політичними лідерами та чиновниками, кумівство та кастова упередженість – якості, набуті радянською літературною елітою, Олександр Косенко засвоїв на «відмінно». Недарма ж 2009 року став лауреатом літературної премії «Сокіл степів», якою по суті розпоряджається Віктор Погрібний. А також очолив «Українську Національну Раду» в Кіровоградській області. Значима деталь: серед керівників всеукраїнського комітету цієї громадської організації, які завітали до Кіровограда на установчі збори, був поет, Герой України, Дмитро Павличко.

Окрилений своїми успіхами та новими знайомствами з представниками літературного авангарду Києва, Львова, Івано-Франківська, наш «Сокіл» прагне осягнути нові обрії. Наприкінці 2012 року Олександр Косенко, заручившись підтримкою кількох літературно-впливових осіб, починає операцію по вступу до НСПУ. Він мріяв отримати свій квиток неабияк: на Різдво 2013 року, прямо на київській арені, у Будинку письменників, на святкуванні ювілею тернопільського журналу «Золота пектораль», де вийшла його добірка.

Бліцкриг не вдався. Адже, по-перше, Косенко не підпадає під категорію молодих поетів, для яких саме й існує це виключення з правил вступу. А по-друге, тодішній голова Кіровоградської обласної організації НСПУ Василь Бондар (цитую) «навертав його в правове русло стосовно вступу до НСПУ і гамував непомірну його пиху». За що потім і отримав мстивий відгук про свою «діяльність» в тій же «Золотій пекторалі». Зокрема в таких словах: «Для інших же творчість – це мертвонароджена імітація бурхливої діяльності на березі живої ріки під назвою «Літературний процес». Без тіні натхнення, без шквалу почуттів. І Спілка для них – це така собі «синекура», яка дає і хліб і до хліба. Ну і статус, звичайно!!! Стільки «наполеонів» не в кожній «палаті №6» надибаєш!!!».  І далі: «Спілка як, власне, організація самовідсторонилася від активного формування літературного процесу та займає пасивну позицію спостерігача. Вся її «робота» зводиться до безсоромного привласнення чужих здобутків, примазування до чужих проектів, «показушних» одноразових заходів, котрі велелюдними назвати важко».

Василь Бондар та певна частина кіровоградських митців оцінила закиди та звинувачення О. Косенка в його розлогому та буремному інтерв'ю як «брехню» та «елементарну дезінформацію».

В тому ж інтерв'ю О. Косенко ненароком проговорюється, називаючи імена своїх лобістів: Дмитро Павличко, Віктор Погрібний, Євген Баран, Володимир Шовкошитний, Станіслав Бондаренко, Володимир Погорецький, Сергій Злючий.

В той же час майбутній керманич КО НСПУ, керуючись принципом «Коли процес не можна зупинити, його треба очолити», розгортає масштабну роботу на теренах Кіровоградщини. За участі більшості із названих вище письменників і при підтримці частини кіровоградських він організовує в містах і селищах області книжкові презентації, поетичні виступи, зустрічі з читачами. Що дійсно іде на користь читачів. І міцніше цементує авторитет організатора в очах художньо обдарованих гостей. Адже їх книжки при цьому більш чи менш вдало, але продаються.

Паралельно з цим Олександр Іванович (гадаю, за домовленістю із заступником на той час головного редактора газети «Літературна Україна» Станіславом Бондаренком) в телефонному режимі пропонує усім охочим надрукуватися в означеній газеті. Але за певний бакшиш. З такою пропозицією він звертався і до мене, і до Оксани Шпирко, і до Людмили Миропольської. І якщо він заперечуватиме це, я знайду ще, як мінімум, п'ятьох, з кого він збирав або намагався збирати купюри зі Сковородою.

Однак такий цікавий літературний промоушн (або й менеджмент!) зупинив на той час голова кіровоградських спілчан Василь Бондар. Який вважає, що саме «через те й перетворюються видання у напівграфоманські вісники з догідливими й компліментарними всуціль публікаціями». Як тут не пригадати слова Косенка, що обернулися проти нього: «Спілка для них – це така собі «синекура», яка дає і хліб і до хліба».

До речі, про догідливість та компліментарність. Один з випусків альманаху обласної літстудії «Степ» з однойменною назвою за 2014 рік майже увесь присвячений Олександрові Косенку. Особливо тішить уяву нашого читача стаття Дмитра Павличка, в якій він спочатку знаходить художньо-асоціативну аналогію у рядках Косенка і Тичини, а трохи нижче впевнено стверджує: «В українській поезії такої багатозначності свого слова, яку знаходимо в Косенкових рядках, осягав геній Тараса Шевченка». Нечувано! Та чому ж не навпаки?..

Отже, ми плавно підійшли до історії зі звітно-виборними зборами Кіровоградської обласної організації спілки письменників. Хоча... стоп! За місяць до того відбулася ще одна визначальна подія. Визначальна саме для результату зборів.

У травні 2015 року О. Косенко отримує від «корифанів» справжнісіньку синекуру: посаду директора Будинку письменників по вул. Дача Ковалевського, 111 в місті-герої Одесі. До лагідного морського бризу всього 20 хвилин пішки. А у поєднанні із теплим сонячним промінням та оксамитовими хвилями все це дає вражаючий ефект. І як сюди не запросити кіровоградських братів по цеху. Виключно для оздоровлення. Решта буде потім.

Потім буде друга серія (перша пройшла ще до Одеси) телефонних дзвінків з різними проханнями та пропозиціями. Кожному учасникові майбутніх зборів особисто. Комусь обіцяв допомогти з працевлаштуванням, комусь з виданням нової книжки. Когось лякав «ретроградом» Бондарем. А когось інтригував своїми впливовими зв'язками. Врешті-решт, просив проголосувати за нього.

Таким чином набрав 50 відсотків. Друга частина присутніх віддала свої голоси Антоніні Царук – кандидатурі, запропонованій Василем Бондарем. Напередодні зборів у листі до спілчан він писав: «На правах голови хочу вас просити вибрати керівником Антоніну Царук. Думаю, всі погодяться, що Антоніна Петрівна – талановита поетеса, кваліфікований літературознавець, толерантна й інтелігентна, ввічлива і скромна людина, спроможна організаційно вести колектив. Після кількох пропозицій наших спілчан стосовно кандидатури Антоніни Царук на посаду голови, я звернувся до неї листом і маю її особисту згоду. Тепер слово буде за учасниками зборів.

Знаю також, що іще з зими активну виборчу кампанію розпочав Олександр Косенко. Не маю сумніву, що й ви всі це відчули: рідко кому він не телефонував по кілька разів і обіцяв-обіцяв… А як активно він став з нами всіма листуватись електронною поштою!.. Навіть центральні органи спілки підключив (атакували мене в березні-квітні) та декого з нашого товариства. Врешті це його методи, подібних я ніколи не сприймав, бо діяв завжди відкрито, бо оцінюю людей за їхніми справами, а не словами. А справами О. Косенко уже довів, що він інтриган, себелюбець, навіть хам. Саме з його вступом до Спілки в нас почалися безглузді суперечки, протистояння, колотнеча. Я боюсь, аби така людина очолила творчий колектив. Як християнин я прощаю йому всі його напади на мене особисто. Але як член обласної письменницької організації не хочу мати на посаді голови людину, яка з непомірними і безпідставними амбіціями перетворить організацію на філіал «спілки реготунів-баляндрасників», ще дужче поглибить протистояння і працюватиме на двох-трьох, а найбільше на самого себе».

Отже, при першому голосуванні голоси розділилися навпіл: 10 на 10. На остаточний результат прямий чи непрямий вплив зробив «почесний гість» заходу голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. Що відмітно, Михайло Олексійович прибув напередодні, але навіть не навідався у Спілку, ані словом не перекинувся з Василем Бондарем, бо як прив'язаний слідував за Косенком. А чому ні? Це ж наступне втілення Шевченка! Виступаючи на зборах, авторитетний гість оголосив, що цьогоріч на функціонування обласної спілки виділено 250 тисяч гривень, і він вважає доцільним витратити їх на видання книг з військово-патріотичної тематики. Гадаю, радість присутніх була безмежною, бо про такі кошти місцева спілка від народження не мріяла. Через це, а можливо, і попри все, літературні терези у бік «перспективного лідера» хитнув лист хворого на той час Анатолія Кримського, який доручив свій голос доньці. І вона його віддала на користь Косенка.

Відтоді проминуло і 100, і 120 «президентських» днів... За цей час новообраний голова провів Інтернет у приміщення обласної організації НСПУ, зібрав плани, пропозиції і проекти деяких спілчан і... зник з кіровоградського обрію. Однак за цей час він читав свої вірші на Говерлі, взяв участь в Одеському фестивалі «Зелена хвиля», отримав премію імені Нечерди, провів в Одесі Нечердівські читання, з дружніми візитами побував на Львівщині, на Франківщині, у Києві, підготував до друку нову книжку...

Ось така ситуація вимальовується на тлі новітнього літературного менеджменту. Можливо, хтось до неї вже призвичаївся, хтось бажає не помічати, а хтось просто приховати. Бо соромно...

Так, є чого соромитися. Гарнюня корупційна схемка виходить. З багатоходівкою.

Послуговуючись поезією самого Косенка, «час виринати з маячні, час озиратися і бігти».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.