Ці слова належать давньоримському філософу, державному діячу і поету Луцію Аннею Сенеці. Він навчав тому, що душа скеровує моральнісний розвиток людини, веде її до доброчесності, до блага, до щастя. Мета людини – через удосконалення своєї природи прийти до доброчесності, стати «людиною добра». Серед тих, хто керується цією мораллю, хто втілює ідею добра, засновники й активісти міжнародного благодійного фонду «Янгол життя».

У сьогоднішній бесіді у рамках проекту “Поспішай творити добро” беруть участь директор названого фонду Наталя Селецька та співзасновниця цього ж фонду Ольга Присяжнюк.

– Розкажіть, будь ласка, про історію створення фонду «Янгол життя».

Ольга Присяжнюк: – Наш фонд засновано 2016 року. 2 серпня ми отримали на руки установчі документи і почали працювати. Це було втілення великої мрії великої людини. Ось цієї (вказує на Н.Селецьку. – Авт.). На той час вона вже п’ять з половиною років працювала як волонтер. Працювала самостійно, а також представляла Всеукраїнську асоціацію осіб і груп «Жити завтра», які допомагають онкохворим дітям.

Наталя Селецька: – Коли ще не існувало фонду, ми організували збір коштів для операції Дані Плітко. Дитині ставили різні діагнози. Остаточний – саркома м’яких тканин. Ситуація була важкою. Його неодноразово повертали до життя. Київські лікарі наполягали відтяти дитині ніжку разом зі стегном. Ми розуміли, що в майбутньому йому неможливо буде зробити протезування. Невже уся боротьба за нього була даремною?! Ми почали шукати клініку за кордоном. Майже усі відмовляли. Зробити операцію погодився лише один турецький фахівець. Але попередив, що у нас є лише місяць на збір коштів. Тоді ми цілодобово займалися цим, тому що розуміли: є шанс залишити дитинку на двох ніжках. І ми з Ольгою це зробили. Операція була успішною. А кошти на лікування надходили по краплині – від двох до 500 гривень. Це означає, що дуже багато пересічних людей відгукнулося. Дуже допомогли волонтери з української діаспори Великобританії, Канади, Туреччини. За що ми всім й понині вдячні.

Ольга Присяжнюк: – З Наталею ми познайомилися у гематологічному відділенні дитячої обласної лікарні, тому що моя донька 2011 року також лікувалася від раку крові. Перші півроку нам з нею було дуже тяжко, тому що волонтерів там практично не було. Все лягало на плечі лікарів і батьків. Лікарі дуже гарні, кваліфіковані, відповідальні, але одним бажанням допомогти нічого не зробиш. Коли з’явилася Наталя, стало набагато легше. З’явилася можливість хоч трохи відпочити від пошуку ліків, збору коштів і більше уваги приділяти своїй дитині.

З того часу, якщо батьки звертаються до нашого фонду, вирішується багато проблемних питань. Вони перекладають відсотків на 90 фінансові проблеми і проблеми з пошуком ліків на наші плечі.

– Яким чином це відбувається? Де і як вас знайти тим, хто ще не знайомий з фондом «Янгол життя»?

– Батьки або лікарі телефонують нам і кажуть, яке потрібне обстеження, які ліки і в який термін. Далі ми вже за участі інших добрих людей та за допомогою численних телефонних дзвінків надаємо допомогу. Знайти нас можна за адресою: вулиця Соборна, 4, офіс 111“А” з 10-ї до 16-ї години. А ще за телефонами:  099-038-17-50 (Наталя) і 098-003-19-29 (Ольга). У нас також є своя сторінка на Фейсбуці.

– Хто ще, окрім вас, входить до складу цього фонду?

– Зараз нас лише четверо. Окрім нас, є ще бухгалтер Ольга Гуцаленко, а також Настя Новохатько, яка допомагає в інформаційній сфері та у комунікаціях. Є ще група волонтерів, які допомагають у проведенні творчих занять з дітками, у проведенні арт-терапії. Частина з них навчається у Кіровоградському інституті державного та муніципального управління, де є своя програма волонтерства. Ми підписали договір з цим інститутом про співпрацю. Спочатку їх було восьмеро, тепер залишилося двоє.

– Не всі витримують?

– Так, це тяжка робота. Коли ти спілкуєшся і граєшся з дитиною протягом кількох місяців, а потім приходиш – її вже немає… Мало хто це витримує. Залишилися Настя й Олена, дуже гарні відкриті дівчата, діти це відчувають і тягнуться до них. Хочу назвати ще одну добру людину. Це наша постійна помічниця Наталія Броншпиц, жінка з великим серцем і мудрою душею.

– Як вам вдається забезпечувати фінансову підтримку фонду? Хто вам сприяє?

Наталя Селецька: – Ми пишемо історії наших дітей і викладаємо їх на сторінці фонду у ФБ, на ФБ-сторінці асоціації «Жити завтра», а також просимо поширювати їх у ЗМІ. Можливо, це неймовірно, але досі у нас не було жодного невиконаного прохання. За всі роки не було такого, щоб ми чогось не знайшли чи вчасно не зібрали кошти. Фінансові рамки потреб були доволі великими – до 60000 гривень. Стільки коштує променева терапія у томоцентрі. Нам постійно телефонують добродії, з’ясовують ситуацію і переказують гроші.

– Це переважно громадяни України чи іноземці?

Наталя Селецька: – Головним чином громадяни України. Але є й добрі люди за кордоном, котрі допомагають речами і продуктами спеціального харчування – це м’ясні й фруктові пюре для вживання після хіміотерапії. Нещодавно нам передали молоко, яке дають людям, котрі відновлюються після операцій та хіміотерапії.

Також цьогоріч була така історія. Ми збирали кошти на тромбошейкер.  Цей апарат полегшує роботу персоналу тим, що перемішує і утримує в необхідній температурі готовий тромбоконцентрат до п’яти днів. Це дуже важливо, коли під час свят станція переливання крові не працює. А лікарі не в змозі прогнозувати, що у дитини після хіміотерапії у такі дні можуть впасти показники крові, вона може навіть померти від знекровлення. Якщо різко падає рівень тромбоцитів, потрібен донорський тромбоконцентрат. Отже, апарата для зберігання тромбоцитів в обласній дитячій лікарні не було. Ми написали про це і поширили інформацію в усіх доступних мережах. Збір коштів був дуже проблематичним.

Ольга Присяжнюк: – Ми дуже переживали, тому що вартість апарата складала 300000 гривень. Навіть боялися починати цей проект, тому що перед цим тільки-но закінчили збір коштів на електроенцефалограф для неврологічного відділення дитячої лікарні –  142000 гривень ми збирали рівно півроку. І ось…

Наталя Селецька: – Одного вечора лунає дзвінок. Чоловік питає, а що у вас з тромбошейкером. На той момент у нас було вже 10000, цього не вистачало навіть на заставу. Той чоловік каже: «Наближається 8 березня, і я зроблю вам подарунок – придбаю цей апарат». Раніше ми про цю людину ніколи не чули. Почали переписуватися у «Вайбері». За кілька днів приходить смс: «Дайте рахунок, ми готові оплатити».

Ольга Присяжнюк: – Ми дали рахунок, але ще сумнівалися. Раптом людина не зрозуміла чи не усвідомила, яка там сума. Але коли наступного дня нам зателефонували з фірми-постачальника і повідомили, що рахунок оплачений, ми і раділи, і дивувалися такій щедрості.

– В цій історії мене цікавить ось що: такі доброчинці, як правило, себе не афішують, навіть наполягають, щоб не називали їх прізвища. Чи не так?

Наталя Селецька: – Так. Вони наполягали на цьому, але ми їх умовили. Їх варто назвати. Це Олег Крот і Юрій Лазебніков, співзасновники київської компанії «ВІПЛЕЙ МЕДІА». Вони і зараз продовжують свою доброчинну діяльність. Два тижні тому у гематологічному відділенні закінчилися дорогі препарати. Тут під нашим опікунством перебуває понад 50 дітей. Це діти, котрі закінчили лікування, але протягом ще п’яти років вважаються онкохворими. Вони регулярно проходять обстеження, яке ми оплачуємо. У цей період часто трапляється, що діти повертаються з рецидивами. Коли ми закуповуємо для них препарати, ними користуються абсолютно всі. Будь-яка дитина, котра має потребу в цій ампулі. Ми попрохали список необхідних препаратів. Отримали рахунок з аптеки. Навіть з нашими знижками він потягнув понад 210000 гривень. Ми знову ламали голову, як, за якими позиціями краще його закривати. Почати з найдорожчого – темодалу? Викреслити нічого не можливо. Я написала Олегу і Юрію: «Будемо вдячні, якщо ви закриєте хоча б кілька позицій». Відповідь була миттєвою: «Наталю, скиньте, будь ласка, список». Після ознайомлення вони погодилися оплатити його у два прийоми. Таким чином, завдяки їм препарати вже передано у відділення. Наші лікарі й батьки дуже вдячні бізнесменам за благодійництво. Днями хтось з них обов’язково приїде у Кропивницький. У них є бажання допомогти в обладнанні гематологічного відділення дитячої лікарні.

– А чи підтримують вас місцеві бізнесмени, депутати різних рівнів?

Наталя Селецька: – Останнім часом почали підтримувати. Напевно, тому, що юридично все правильно оформлено, робота фонду прозора, ми звітуємо за кожну витрачену гривню. До того ж вже маємо певний авторитет у громадськості. Депутати стали з’являтися на наших заходах і навіть самі влаштовують різні акції на користь фонду.

– Що таке доброчинність для вас особисто? Як ви прийшли до благодійної діяльності?

Ольга Присяжнюк: – Я прийшла до цього через власний досвід. На той час, коли донька захворіла, мій чоловік працював на великому підприємстві, я – викладачем університету, у нас було достатньо знайомих, які нас підтримували. У лікарні я познайомилася з іншими батьками і зрозуміла, що ті, хто приїздить з сільської місцевості, переважно необізнані, як треба діяти, до кого звертатися за допомогою, їм надзвичайно важко. І коли ти свою дитину витягуєш з біди, а чиясь поруч лежить і чекає ліків, які треба знайти і викупити, це страшно. Ще там, у гематології, підсвідомо я вже прийняла рішення: коли Господь подарує моїй дитині життя і одужання, я не зможу залишити таких дітей без опіки.

Що таке доброчинність? Це, мабуть, нормальний стан людини, навіть не Людини з великої літери. Якщо їй болить за когось, окрім себе, це та доброта, що живе в кожній душі.

– Чим вам доводиться жертвувати, якщо ви щодоби практично увесь час віддаєте роботі з підопічними? Про що ви мрієте?

Наталя Селецька: – Найбільший «мінус» у цій роботі: я недостатньо часу приділяю своїй сім’ї, своїм дітям. У мене їх двоє. Але в той же час вони мене розуміють і підтримують. Це моя опора. Цього року я мрію про повноцінну відпустку. Минулого року мій мозок не відпочивав, я хвилювалася від того, що у мою відсутність хтось може померти. Наразі знаю, що можу залишити роботу на Олю. Вона так само переживає за наших діток. У нас є гарні результати, і ми будемо цього триматися.

Інтерв’ю вів

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка  та Українським журналістським фондом.

20.07.2018 / джерело