Красивий ліричний баритон відрізняв цього співака ще на початку творчої кар’єри. І ось уже 35 років він лунає у різноманітних залах — від великих концертних, філармонійних чи фестивальних до бібліотечних та клубних. За цей час Сергій Дьомін пройшов великий шлях професійного зростання і став не просто заслуженим (за офіційним званням), а по-справжньому народним (за визнанням чисельних поціновувачів) артистом.

Спочатку як вокаліст естрадного ревю «Калейдоскоп», згодом — соліст рок-групи «Контакт» Сергій об’їздив з концертами майже усі відомі та маловідомі місця колишнього Союзу — від Находки до закарпатської глибинки. Потім, майже 15 років, обіймав посаду художнього керівника нашої філармонії.

У 1990-і роки у Кіровоградській обласній філармонії створювалися нові творчі колективи. Тоді ж з’явився ансамбль «Єлисавет-ретро», солістом якого Сергій Петрович виступає й донині. А вже за кілька років маестро мав такий репертуар, який став окрасою концертних програм головного мистецького закладу області. У 1980 — 1990 роки співак брав участь і отримував високі нагороди у конкурсах Всеукраїнського радіо. У 1996–1997 роках болгарська фірма «Ара аудіо-відео» (м. Софія) випустила три магнітних альбоми із записами пісень і романсів у виконанні співака. Примітно, що ця серія має широку жанрову палітру: шансон, пісні з оперет і рок-опер, циганські та популярні естрадні пісні.
Разом з братом Костянтином 2002 року на міжнародному фестивалі родинної творчості «Мелодія двох сердець» Сергій отримав диплом І ступеню. Треба зазначити, що більшою мірою саме завдяки братові Сергій прилучився до музики і потрапив у Кіровоград.

Нагадаємо, Сергій Петрович уродженець Таганрогу — відомого в мистецьких і культурних колах міста. В далекому дитинстві Сергійко навіть думав, що тут народилися не лише Чехов і Раневська, а взагалі усі великі люди. Як згадує співак, перші враження дитинства, звичайно, були пов’язані з батьками, з природою, з вулицями і провулками старовинного міста. Батько працював ковалем на заводі. Мати — пралею та нянечкою у дитячому садку. Однак в цій великій родині дуже полюбляли музику. Батько грав на гітарі та балалайці, його брат Михайло — на акордеоні, брати Сергія Костянтин — на баяні, Володимир — також на гітарі, потім з’явилися скрипка і піаніно, які опановував Сергійко. Та найголовніше: усі любили співати. Часто на їх концерти збирався увесь двір.

Усі ми родом з дитинства. Воно формувало наше світосприйняття, наші подальші погляди і моральні принципи. А припало дитинство нашого покоління на пору «розквіту» соціалізму. Якось Сергій Петрович сказав, що він родом з Радянського Союзу. Але він не ідеалізує ті часи. Попри почуття колективізму та інтернаціональне виховання, на вулиці Карантинній від сусідів, які не відомо чому заздрили чи ображалися, іноді чулося «армяшкіни дєті!» — мама Сергія Петровича хоч і народилася в українському селі Пологах, але походить з вірменської родини.

Ще один з образів, що виринають з пам’яті артиста про дитячі роки — «Кобзар», який, перш за все, здивував тим, що слово це на обкладинці писалося без м’якого знака. Проте було добре помітно, що книжечка читалася, бо мала багато різних поміток. Нині він дуже жалкує, що та сімейна реліквія не збереглася.

Як людина відкрита і відверта Сергій Дьомін зізнається: «Завзятим книжником я тоді не був, хоч і збирався після школи поступати на філфак Таганрозького педагогічного інституту. Те, що не зроблено чи пропущено, все це цінувати ми починаємо згодом, намагаючись покусувати власні лікті. Так, часу тоді було більше, але інтересу до того, на що ми зараз звертаємо увагу, малувато».

Отже, 1973 року слідом за родиною брата, яка після закінчення Донецького педагогічного інституту отримала направлення у Кіровоград, Сергій переїжджає до нашого міста, з яким він назавжди пов’язав свою долю, саме тут зробивши успішну кар’єру співака і викладача.

Тож закономірно, що у 2002 році Сергію Дьоміну присвоєно почесне звання Заслужений артист України, а 2009-го він нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеню». 2003 року на запрошення місії ООН разом з Віталієм Дєлєстьяновим він дав сольні концерти в місті Асмара (Ерітрея, Африка). Високою оцінкою професіоналів відзначена його участь у творчому звіті майстрів мистецтв області «Мистецтво золотого поля» у Києві 2004 року.

На запитання «Що таке хороша пісня?» він відповідає не одразу. Але трохи подумавши, говорить: «Це та, яку після першого прослуховування хочеться слухати ще і ще. Та, яка залишається в пам’яті мелодією, або її фрагментом, текстом, які доносить виконавець. Це пісня, котра викликає питання: «Ну як це можливо — так взяти за душу?!».

Згодом, продовжуючи бесіду, додає: «Виконавське мистецтво має багато складових — етичні, вокальні, художні, сценічні. Всі вони об’єднані майстерністю виконавця, де всього (за наявності) повинно бути в міру. Щоправда, час і мода розставляють свої пріоритети, і часто-густо все це замінюється епатажем, гламурним бажанням бути супероригінальним. Потім така манера маркується „власним стилем“ і поступово переходить у розряд „класики“. До речі, у свій час таким був і „Чорний квадрат“ Казимира Малевича. А якщо говорити про естраду, то „класики естради“, наприклад, „Воплі Відоплясова“ та їм подібні».

З 2009 року Сергій Дьомін працює і з камерним оркестром «Концертіно» (художній керівник — заслужений діяч мистецтв України Н. Хілобокова) та камерним оркестром Черкаської філармонії (художній керівник — заслужений діяч мистецтв України О.Дьяченко), з якими у нього підготовлені чудові програми світового романсу. Багато років співак співпрацює з талановитим музикантом Віталієм Дєлєстьяновим, солістом державного оркестру «Радіо-Бенд» під керуванням Алєкса Фокіна.

Сергій Петрович виявив себе і як талановитий педагог. Вже майже 14 років він на викладацькій роботі. Працюючи на кафедрі хорового диригування і методики музичного виховання Кіровоградського педуніверситету, виховав не одну сотню студентів.

«Іншим життям я жити не намагався, тому не знаю, як би було, коли б займався чимось іншим. Але те, чим займаюся, мені подобається. І я радий, коли мій приклад наслідують мої вихованці. Я радий, коли виходжу на сцену і намагаюся знайти нові засоби виконання чи манери подачі пісні», — говорить маестро.

П’ять років тому він підготував і показав велику концертну програму «Моя любов». Вона стала знаковою культурною подією і засвідчила нову віху творчого зростання артиста. Нині відомий митець прагне зробити ще більш цікаву і досконалу програму, яка стане подарунком кіровоградцям від ювіляра. Адже днями Сергію Дьоміну виповнюється 60 років.

Напередодні я запитав його, якою на разі є найбажаніша мрія. І ось яку отримав відповідь: «Я хочу, аби настав мир. Щоби з екранів телевізорів перестали лунати слова, мовляв, росіяни погані, українці — хороші, бо і там і тут живуть різні люди. Хочу, аби керівництва держав насправді відповідали кращим якостям тих, хто їх обирав. Щоб можна було нарешті легко зітхнути, а на питання про мрію відповісти: «Хочу жити вільно і в достатку. Хочу, аби діти були здорові та щасливі. Щоб при зустрічі люди посміхалися тобі у відповідь. Щоби нас повсякчас наповнювали ті відчуття, з якими ми з’являємося у світ, тобто відчуття любові і гармонії».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Фото з сімейного архіву Сергія ДЬОМІНА.