Dreams forever

Dreams forever

Якщо протягом січня ви завітаєте до галереї «Єлисаветград», то отримаєте дивовижні враження від виставки нашого земляка, а нині одесита, талановитого художника Сергія Дриги. Багато робіт в ній присвячено «Місту D», зведеному уявою художника. Що таке місто D? — Це місто Дриги, місто Дитинства, місто Друзів, місто Дурнів, місто Dream (Мрії), нарешті.

Сергій Дрига народився 1960 року в Голованівську Кіровоградської області. Потім родина переїхала до обласного центру. Роки навчання у середній школі № 25 (1967–1975) пройшли під знаком баскетболу, яким юнак займався дуже активно, або, як кажуть зараз, системно. Та краще надамо слово самому митцю, аби не вносити в палітру його спогадів небажані фарби.

«Я ходив до школи через величезний сад інтернату. (Коли кілька років тому побував у Кіровограді, то побачив, який він усе ж маленький... Та й школа маленька, і стадіон... і все місто.) У школі не було спортивного залу, і ми займалися фізкультурою у коридорі. Я і мій однокласник Валерій Камлюк з третього класу ходили до спортшколи і серйозно займалися баскетболом. Виступали за місто на першості області, України, виїжджали в інші області і навіть республіки. Через постійні тренування, збори і змагання у школі нам робили поблажки. Де закривали очі, де вуха. А якщо ти щось говорив, ставили оцінки. Ось і доводилося, аби чимось займатися на уроках, малювати на промокашках... Хоча були предмети, які я любив і розумів: література, географія, історія...

Dreams forever

Після восьми класів класний керівник Поліна Омелянівна Піценко порадила моїм батькам: „Нехай іде вчитися малювати, він більше нічого не робить“. Постав серйозний вибір: хотілося грати в баскетбол, а малювання було тільки на промокашках, навіть художньої школи за плечима не було. Але ж я ризикнув. Ризикнув... і не поступив. Повернувся додому. Потрібно було далі йти „вчитися“. В найближчій школі вже не було місць, і мене закинуло в в школу № 11 з поглибленим вивченням англійської мови. Тут оцінки ставили тільки за те, що ходив у школу і грав за неї в баскетбол. Зате скільки спорту було!».

Проте у потаємних куточках душі юнака вже щось зрушилося, почало бентежити і пробиватися тремтливими паростками. В училищі він побачив, як інші хлопці малюють, пишуть і самому захотілося стати живописцем. За гороскопом Сергій — Близнюк, а в таких особах завжди борються дві людини. Отже, через рік він знову їде до Одеси. І цього разу —удача! Він поступив до державного художнього училища імені М.Б. Грекова. Звичайно, тут перед хлопцем відкрилося зовсім інше життя. Згодом захоплення спортом остаточно перемогла пристрасть до живопису і мистецтва. 1980 року юнак закінчив Грековку, де його учителями були Сергій Лукін і Наталія Мартинюк. Почав професійно займатися оформленням інтер’єрів, розписом стін.

«Тоді я не замислювався, — продовжує розповідь Сергій, — а зараз можна точно сказати, пройшов школу життя. І це не про освіту. Освіта спочатку пішла за шкільним принципом: теж почалися змагання. Та в результаті живопис захопив і не відпускає донині... Це щастя, коли ти підходиш до чистого полотна і залишаєш на ньому частину себе. Художник сприймає життя і природу відповідно до свого характеру, індивідуальності і свідомості, почуття, настрою, мрій, ідей, і це своє сприйняття виражає у своїх творах. Ти хворієш, коли у тебе немає можливості писати... А емоції черпаються з усього побаченого в дорозі, по телевізору, в інтернеті, при зустрічах з людьми. Мені пощастило, моя професія — це моє хобі».

На більшості картин Сергія Дриги ми бачимо воду та світло в різних його станах. Це дуже символічно. Адже з найдавніших часів вода вважалася джерелом всякого життя, це первісний елемент, з якого витворені всі речі, і з якого вони переважно й складаються. У християнстві з водою пов’язаний обряд очищення, оновлення та освячення душі й тіла. Якщо до цього додати світло, тобто Небо, то цей «шлюб» знаменує життя і родючість. Власне, красу, радість та мудрість життя і переносить своїми фарбами в наші душі художник.

Частина робіт на згаданій виставці виконана в авторській техніці. Деякі фахівці вважають, що її витоки — в поєднанні найкращих здобутків імпресіоністів та експресіоністів. Але ось як про це говорить сам митець: «Авторським стилем я починав. Та пройшов час — і я змінився, і мої роботи. Зараз пишу просто емоціями. Повірте, це не красиві слова. Я не можу дивитися на гладке полотно. На ньому повинен з’явитися рельєф, і він відображує мої характер і емоції. Для мене гладке полотно — це полотно скупої людини. Взагалі до кожного сюжету я підходжу з особливим настроєм. Тому мої роботи різні... Можна усе життя писати той самий пейзаж, але з різним настроєм, і роботи будуть усі різні. Якщо ти — художник».

Живити свій творчий емоційний стан під час роботи Сергієві допомагають музика (Земфіра, «Океан Ельзи», Ваєнга, Мумій Троль, Арбєніна), поезія (Сергій Єсєнін, Петро Вєгін) та перегони Формули-1 (хоча сам він машину не водить). Певно, надихають його також і подорожі, і непересічний колорит Одеси, і спогади про місто дитинства. Цю виставку він власне і затіяв, аби відновити ті спогади, зустрітися з однокласниками. Та, на жаль, термін її проведення перенесли, і художник не зміг приїхати в Кіровоград.

Попри це Сергій з теплотою відгукнувся про нього: «Те, що побачив з вікна автомобіля, мене дуже порадувало і здивувало. Чистий, маленький, акуратний, збережений і красивий! Я порівнюю його з Одесою, адже архітектура майже однакова. Хочу приїхати і походити по вулицях, подивитися, попригадувати дещо... Мені здалося, що центр Кіровограда дихає якимось домашнім затишком. Усім кіровоградцям хочу сказати: „Любіть своє місто, воно прекрасне!“. І я радий, що в місті є творче життя, є музеї, театри, галереї. Це усе — шлях до очищення душі».

А нам залишається лише чекати на його візит (недарма ж напередодні Нового року Сергієві наснився Кіровоград) і пишатися тим, що маємо такого талановитого земляка, роботи якого були відзначені на багатьох виставках, в тому числі в Санкт-Петербурзі (Росія), Варні (Болгарія), Генті та Брюгге (Бельгія), Валкенбурзі (Нідерланди) тощо. Картини Сергія Алимовича це щось незабутньо-яскраве, феєричне, казкове, романтичне. На них ви майже не побачите конкретних місць, міст, пейзажів. Бо вони переаважно виткані із спогадів, снів, відчуттів художника, якого сміливо можна порівняти з письменником Олександром Гріном.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Картини Сергія Дриги

Чужие берега

Dreams forever

Мокрый свет

Dreams forever

Бархатный сезон

Dreams forever

Оранжевое настроение

Dreams forever

Диалог с дождем

Dreams forever

Мокрый вечер

Dreams forever

Запах дождя

Dreams forever

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪