Історичний гайд. Від фортеці до вокзалу

Історичний гайд
Від фортеці до вокзалу

Про що думав інженер-полковник Людвіг Йоган Менцеліус, керуючи закінченням спорудження фортеці святої Єлисавети в степу, поміж кількох козацьких поселень та зимівників, 1755 року? Певно, не про те, що 20 років потому з неї вирушить російське військо для розгрому Запорізької Січі. Очевидно, він мріяв про те, як повернеться до своєї упорядкованої благопристойної Німеччини від цих диких степів і варварських, на його думку, стосунків.

Про що думав у передноворічну ніч 1770 – 1771 року хорунжий Омелян Пугачов, який служив у команді полковника Кутєйникова, що стояла на зимових квартирах у фортеці святої Єлисавети? Чи не тут почав визрівати у нього задум оголосити себе Петром ІІІ, що дивом врятувався після двірцового перевороту, скористатися народною смутою і очолити визвольний рух? А поки він пив міцний чай у грецькій кав’ярні на Нижньо-Биковській (нині вулиця Пушкіна), капрал Єлисавветградського пікінерного полку Григорій Лисаневич (майбутній герой війни 1812 року, генерал-лейтенант) перевіряв пости біля фортеці.

Чи думав юний Володимир Винниченко, крокуючи 1890 року до не дуже привітної до нього Єлисаветградської громадської чоловічої гімназії про те, що, подолавши непростий шлях письменника, революціонера, громадського і політичного діяча, він через 30 років житиме у Франції?
А поки що спускаючись з Верхньої Биківської вулиці (назва поновлена, з 1937 до 1992 року – Чапаєва) до містка через Інгул і потім піднімаючись вздовж Іванівської (нині Чорновола) повз купецькі особняки та будинки міщан, повз літотипографію братів Шполянських, повз лікарню Вайсенберга (нині департамент охорони здоров’я в Кіровоградській ОДА), повз ательє художньої фотографії «Рембрандт», повз молочниць і водовозів, він очевидно думав про те, якими кепкуваннями його сьогодні зустрінуть в гімназії.

Чи мріяв романтичний Амінадав Шполянський, виходячи 1900 року з будинку і крокуючи вулицею Петрівською (нині Т.Шевченка) до класичної чоловічої гімназії (нині управління МЧС) про те, що через 20 років він опиниться в Парижі, де отримає негласний титул «Король російського Парнасу», а його поезією, його іронічними фразами захоплюватимуться на усьому пострадянському просторі?

А поки він йшов повз стильний готель «Петербурзький» (не зберігся), повз жіночу гімназію Марії Гослен (гімназія Т.Г. Шевченка), повз маленькі крамнички та ятки і насолоджувався ранковим повітрям, настояним на запахах свіжоспеченого хліба, осінніх степових трав і мілководного тихого Інгулу, який показував свій норов лише під час весняної повені, він думав про те, як дістатися Дріфонтайна, аби допомогти бурам у партизанській війні проти англійців.

Чи думав юний Ярослав Івашкевич, виходячи з будинку своїх родичів Шимановських жовтневим днем 1905 року і йдучи по вулиці Гоголевській (нині Гоголя) до тієї ж гімназії, що через 13 років, отримавши польське громадянство, стане спеціальним кореспондентом літературної газети у Парижі, а згодом старшим референтом відділу пропаганди польського мистецтва за кордоном, секретарем польського посольства у Копенгагені та Брюсселі, відомим письменником?

Та поки він дійшов до перехрестя Інгульської (нині Миколи Садовського) з Дворцовою сюди докотилася хвиля єврейського погрому, інспірованого чорносотенною монархічною організацією СРН (Союз руського народу), і наляканий ґвалтом натовпу хлопчик
повернувся додому.

Над чим роздумував міський інженер Євген Тамм, коли 1907 року закінчував за власним проектом будівництво міської електростанції, що розташовувалась тоді на місці сучасного проспекту Винниченка. Можливо, над тим, що у Зінов’євську 1930 року (і за його допомогою теж) з’явиться нова електростанція потужністю 12 тисяч кіловат, яка працює й донині.

Над чим міркував його син Ігор Тамм, гуляючи вулицями Єлисаветграда після закінчення гімназії 1913 року, сказати важко. Можливо, обдумував теорему Фермі, а можливо якісь соціалістичні ідеї, якими в той час захопився. Хоча швидше співав українські народні пісні, що дуже полюбляв. А чи думав його батько, який докоряв синові, мовляв, той навіть праску полагодити не в змозі, що 1958 року І.Є. Тамму буде присуджена Нобелівська премія з фізики за теорію випромінювання?

Певно, й не думав не гадав один із засновників великого підприємства по виробництву сільгоспмашин Роберт Ельворті, виїжджаючи наприкінці 1913 року до рідної Англії, що вже ніколи не повернеться до Єлисаветграда, що поставлений і виведений ним на світовий ринок завод через 7 років націоналізує більшовицька влада, а як пам'ять про нього залишаться упорядковані вулиці, збудоване для робітників житло в районі нинішньої Новомиколаївки, приміщення заводського театру та народної школи (тепер ЗОШ №3).

Чи думав Олександр Осмьоркін, чекаючи літнім днем 1911 року у приміщенні старого єлисаветградського вокзалу потяг на Київ, що згодом стане відомим художником, з яким товаришували С. Єсенін, О. Мандельштам, А. Ахматова, А. Лентулов, В. Купрін? Що через 30 років на його батьківщину прийде страшна війна, і вокзал цей, зведений 1869 року, буде розбомблено? Що сам він через свої творчі погляди і стиль художнього відтворення зазнає серйозних утисків від радянської влади? Що його роботи повернуться на малу батьківщину багато років потому?

Гадаю, ні. Швидше за все, сидячи у затишному вокзальному буфеті, він смакував патентоване пиво «Сальватор» заводу Герша Зельцера, яке нещодавно з’явилося у продажу і думав, чи повернеться він у клас Миколи Реріха Петербурзької школи при Академії мистецтв.

Про що думав сімнадцятирічний Арсеній Тарковський, піднімаючись 1924 року вулицею Олександрівською (нині Арсенія Тарковського) угору до будинку Марії Фальц, тепер припустити неважко. Про це розповідають його вірші, написані пізніше:

Сердцебиение при звуке
Шагов, и дом с окошком в сад,
Свеча и близорукий взгляд,
Не требующий ни поруки,
Ни клятвы. В городе звонят.
Светает. Дождь идет, и темный,
Намокший дикий виноград
К стене прижался, как бездомный…

Про що мріяв 1920 року колишній кіннотник УНР, а тоді студент механічного технікуму Юрій Яновський, гуляючи садом «Альгамбра» (нині парк Пушкіна) про те, що через кілька років вчитиметься у Київському політехнічному інституті разом з Сергієм Корольовим? Чи, можливо, у нього вже зрів задум роману «Вершники», драматичні події якого відбувалися в степах під Компаніївкою? А може складав перші вірші, які згодом надрукує в єлисаветградській повітовій газеті «Червоний шлях»?

Чи сподівався Валерій Поркуян, залишаючи рідний Кіровоград влітку 1965 року, що, граючи нападником за «Чорноморець» і «Динамо», проведе 208 матчів у чемпіонатах СРСР, двічі захищатиме честь збірної країни, заб’є вирішальні голи на чемпіонатах світу 1966 і 1970 років, стане Заслуженим майстром спорту?

Думаю, ні. На той час він просто уважно прислуховувався до порад тренера Матвія Черкаського.

Крокуючи вулицями сучасного Кропивницького, можна час від часу зустрітися зі свідками тієї старовини, про яку ви тут зараз прочитали. Фортечні Вали, старі кавалерійські казарми, театр корифеїв, будинок архітектора Паученка, будинок Тобілевичів на Знаменській… Не гайте часу – знайдіть можливість побувати тут. Бо кожного разу ви будете відкривати тут щось нове…

КОментарі

Элла Галушкина-Тарнавская

Замечательное путешествие от крепости к вокзалу!!! Спасибо , что Вы рассказали так много нового о наших земляках, которые остались в истории нашей страны!!!

Валерій Жванко

Насичений, густий, запаморочливий текст! І з точки зору фактажу, і художнього втілення!! Весь час до останнього абзацу зберігається інтрига!!! Але останній абзац... Там має бути щось несподіване, як опік!!!!! З цього тексту можна зробити просто буклет, проте він переграє тисячу занудних краєзнавчих сторінок. Впевнений, що ти знайдеш рішення! Будь ласка, пошукай фінал!

Роман Любарский

Дякую за відгуки. Неодмінно допрацюю.

Елена Надутенко

Є наша в тім невичерпні вина, що ми чеснот героїв не вивчали...

Elena Baranova

Прекрасний історичний екскурс.

Анатолий Войный

Чи сподівався, мріяв, думав, розмірковував...? Питання риторичне — відповідь у кожного своя. Але захоплює в історичному гайді, насамперед, духовний щем за розуміння важкостї шляху справжньої особистості, його відверта гордість за наших земляків. Не …

Ирина Запорожец

Прогулявшись вместе с Вами по нашему уникальному ,во всех смыслах, городу получила море удовольствия Спасибо за компанию и за замечательную экскурсию

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪