В дитинстві вона думала, що не здатна до рукоділля. В цьому її переконала шкільна вчителька праці. Проте Вікторія не розчарувалася в собі, вона потаємно вірила, що ці її можливості, закладені у будь-яку жіночу сутність, з часом дадуть про себе знати. Так і сталося.

Ще навчаючись в університеті, пошила спочатку сумку зі старих джинсів, потім оздобила нові, аби якось вирізнятися з-поміж інших; згодом пошила спідницю з різних клаптиків та залишків матерії. Якось знайшла у шафі незакінчену серветку, що лежала там зі шкільних часів, і вирішила закінчити вишивку. Це сподобалося. Сам процес нагадував медитацію, захоплював і заспокоював. У тій же шафі пізніше виявила запаси бабусиних ниток для вишивання. Їх вистачило ненадовго, довелося докупувати.

Інтернет допоміг вишукати рідкісні народні геометричні орнаменти. Тоді це найбільше приваблювали творчу уяву починаючої майстрині. І вона почала експериментувати з кольорами. Потім розпочався період вишиваної абстракції, котрий триває і нині. Вікторія сама вигадувала і розробляла схеми орнаментів, що відрізнялися від традиційних.

Саме час сказати, що мова іде про нашу колегу, журналістку «НС» Вікторію Шкабой. Багатьом читачам, певно, відомі її статті на теми культури, мистецтва, про подорожі містами України тощо. А через її скромність ми, колеги, лише нещодавно дізналися, що Вікторія так само вправно володіє голкою, як і словом.

Наша майстриня із задоволенням продовжує свої експерименти у вишиванні – із кольорами, канвою, розмірами виробів. Окрім того, якщо у народному орнаменті, як правило, використовується звичайний хрестик, то Вікторія практикує подовжений. Така техніка їй більше до вподоби. До того ж вишивка у три нитки створює певний об’єм, і коли здалеку дивишся на роботу, здається, що вона виконана бісером.

Творча фантазія Вікторії живиться за рахунок різнобічних вражень. На неї можуть вплинути і стан природи, і фарби якогось рекламного щита, і музика, і слово… До речі, більшість своїх робіт вона вишила, слухаючі аудіокнижки. Від Оруела до сучасних українських. «Дивлячись на вишиванку, я можу сказати, що ось цей рукав я вишивала під Муракамі, а той – під Стівена Кінга. Писати можу під музику, а вишивати мені комфортніше під художнє слово», — розповідає майстриня.

Як виявилося, ще з дитинства Вікторія відкрила в собі здатність до синестезії. Це коли літери і цифри сприймаються у різних кольорах. Це явище зовсім не вказує  на розлад сприйняття. У тій чи іншій формі воно зустрічається майже у кожної людини, і прояви її не однотипні у різних осіб. Якщо, скажімо, у Артюра Рембо «А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О», у сприйнятті Вікторії літера «А» — червона, «Г» — блакитна, «В» — оранжева, «П» — зелена, «Р» — темно-синя, «С» — жовта. Одиниця у неї чорно-біла, двійка – червона, три – зелена, чотири – блакитна, п’ять – помаранчева, шість – коричнева, сім – синя, вісім – темно-синя, дев’ять – темно-коричнева. Якщо продовжувати далі розкривати здібності нашої колеги, то людину вона може побачити в одних кольорах, її ім’я – в інших.

Якось майстриня вишивала сорочку на замовлення. Сорочку для дівчинки. Тому – за домовленістю – там мали бути використані усі кольори веселки. Проте, коли Вікторія закінчила роботу, виявилося, що вишиванка вийшла переважно зелена. Та все одно це сподобалося замовникам. Вони й донині періодично пишуть Вікторії ось такі відгуки: «На свято Світланка одягла цю вишиванку, і всі відзначали, яка вона оригінальна».

До речі, вишивальниця оздоблює оригінальним орнаментом не лише сорочки та серветки. В її колекції наволочки, скатертини, закладки для книжок, футляри для окулярів та флешок, нашивки, браслетики та фенечки.

Інструменти, якими вона працює, мають ледь не сакральне значення. У неї дві голки для вишивання (одна з них звичайна, але з великим, для трьох ниток, вушком), улюблені – у формі пташки – ножиці, оригінальна гольничка, зроблена і подарована подругою.

Вироби Вікторії Шкабой помітні на будь-якій виставці. Бо доволі яскраві. Тому, певно, й приваблюють передусім дітей, які одразу тягнуться доторкнутися до них. А увагу дорослих привертають ще й формою орнаменту. Дивлячись на абстрактні роботи, кожен бачить у них щось своє. У когось вони викликають асоціації з образами природи, або образами людей. У когось навіть певні мелодії, які приходять від цікавого сполучення кольорів. Багато з них залишають позитивні приємні записи у книзі відгуків.

«Усе, чим себе оточуємо, свідомо чи підсвідомо впливає на настрій. Я хочу, щоб мої роботи несли людям позитив. Буває, сідаєш вишивати, а настрій у тебе не дуже хороший. Проте, я помітила таке: чим гірший настрій, тим яскравіше серветка. Бо ти, як барон Мюнхгаузен, намагаєшся витягнути себе з цього стану. Отже, коли люди кажуть, що мої роботи несуть позитив, то це найприємніше», — ділиться своїми враженнями майстриня. І продовжує: «Що мене радує? Сам творчий процес, починаючи від задуму до його повної реалізації. Інколи буває, що та картинка, яка склалася у голові, залишається незмінною. Ти від неї не відступаєш. Та зазвичай розумієш, що фантазія виводить тебе на інше бачення, на іншу форму чи інший колір… Як у будь-якому процесі творчості, звісно, хочеться отримати результат. І тут важко визначити, що головніше: процес чи результат. Тому що і те, і те важливе».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Фото Ігоря ДЕМЧУКА.