«Молоко мавпи», або «Розхлюпування перед несказаним»

«Молоко мавпи»,  або «Розхлюпування перед несказаним»

Назарій Назаров народився в селі Степовому на Кіровоградщині. Нині закінчує навчання в Києво-Могилянській академії за спеціальністю «Філологія». Один з найкращих учнів професора Володимира Панченка. Автор двох оригінальних збірок поезій «Втеча з Вавилона» (Кіровоград, «Степ», 2006) та «Лампадафор» (Львів, «Каменяр», 2008, премія ім. Б. І. Антонича «Привітання життя») та серій перекладів з латини (філософсько-естетичний трактат Джованні Піко делла Мірандоли), німецької (Новаліс) та англійської (Вільям Блейк, Джон Донн, Джон Мільтон, Джон Кітс), новогрецької (поезія Константіноса Кавафіса та Одіссеаса Елітиса). Його захоплює поєднання еротизму та героїзму перших із романтизмом, сюрреалізмом та екзистенціалізмом останніх.

Як бачимо, інтерес Назарія до художнього слова має широкий спектр — від архаїки через еллінізм, трубадурів і ваґантів до бароко, символізму й сюрреалізму. Проте він ніколи не робить переклади «на замовлення». Всі, хто потрапив у коло перекладацьких інтересів Назарова, — «його» автори. Це його естетичний вибір.

Так в цю орбіту потрапила і грецька поетеса Анґелікі Дімулі. Хоча, певно, тут не обійшлося без впливу поета і перекладача Дмитра Чистяка, котрий особисто знайомий з 33-річною афінянкою. Отже, в результаті перетинання трьох творчих орбіт минулоріч з'явилася книжечка перекладів поезій Анґелікі Дімулі «Ердилон». До якої Дмитро Чистяк зробив переклад французькомовної частини текстів, а Назарій Назаров — новогрецької. Обидва по-братськи поділили і літературознавчу славу щодо відкриття цього імені українському читачеві: перший написав переднє слово, другий — післямову. Проте перший зробив більш повне представлення поетеси і перекладачки. Другий же приділив їй всього два абзаци, зосередившись переважним чином на пасажах про «автоматичне письмо» та «сюрреалізм» в грецькій поезії 1930-х — 2000-х років. Але обидва висловили сподівання, що поезія Анґелікі Дімулі органічно ввійде в український культурний контекст. «Адже, — як зазначає Д. Чистяк, — до читачів, спраглих пошуку духовних орієнтирів у цьому передапокаліптичному світі, не можуть не промовляти щирі слова поетеси, спраглої утривалити «розхлюпування перед несказаним»».

А ось і зразок цього «розхлюпування» у формі уривка з вірша «Любовне»:

Щойно скінчилося свято
їх знову замкнули разом –
зі святковими звірами.
І немовлята ненаситно ковтали
молоко мавпи
із чорної груді
поквапливими ковтками.
Раптом
день як і інші дні
малята почали рвати волосся
і їх забили…

Як на мене, таке переживання часу, як би його не виправдовували автори «власне модерністським світоглядним поворотом» новогрецької літератури, «фаталістичним» періодом грецького фольклору чи «травматичним досвідом Другої світової війни», нехай би й залишалось «несказаним». Бо коли авангардистські поети відпускають на волю метафорику, вдаючись до «автоматичного письма», з їхньої підсвідомості вилазять такі «святкові звірі», що викликають лише відразу.

Ось, будь ласка, як вам подобаються такі словесні інсталяції?

Ти вчинив самогубство.
Я написала свій
перший некролог.
(«Ультиматум»).
Під час страти
почали птахи рвати
свої струни
виривати кігті
щоб грати ними:
і сталося вбивство
розламаним гранатом
під ногами
худоби.
(«Гімн»).

Хіба ж нам цього (страхів і страхіть, насильства та смертей) не вистачає в реальному житті, Назарію? Пристаючи на бік такого переживання часу, захоплюючись та надихаючись ним, врешті-решт, поширюючи його, чи не прискорюєте ви разом з паном Чистяком наближення Апокаліпсису? З огляду на це в якості алюзії використаю цитату з вашого ж твору: «Коли ще знання мовчазної мови де-не-де жевріло по високогірних монастирях, буддійські монахи збирали у своїх храмових садах камені особливої форми, і пояснювали, що ті від самого початку світу хочуть щось сказати, і нам лише тому їхнє мовчання видається безсенсовим, що нікому з нас не сила їх вислухати до кінця. Якось один з каменів тріснув навпіл від надмірної спеки. Монастирський бібліотекар тут же спробував записати в перекладі на тибетські мову його вислів. Так з'явився трактат на п'ятнадцяти шовкових сувоях «Про що розповів камінь, розколений надвоє».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪