… Плюс фонтанізація всієї країни

Нещодавно у відділі краєзнавства ОУНБ ім. Чижевського відбулася презентація книги «Фонтани Єлисаветграда — Кіровограда — Кропивницького», автором-укладачем якої виступив Олександр Жосан. Подія була присвячена 125-річчю відкриття єлисаветградського водогону та першого міського фонтану.

Олександр Жосан — кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки, психології та корекційної освіти Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського. Коло його наукових інтересів доволі широке: від словникарства до викладання у школі предметів духовно-морального спрямування. Нині воно ще збільшилося.

Окрім наукових статей (переважно з підручникознавства) в галузі педагогіки О.Жосан підготував альбом із елементами атласу, який претендує на науково-популярне видання з історичного краєзнавства та образотворчого мистецтва.

Безперечно, в ньому здійснено спробу визначення ролі й місця фонтанів в архітектурному ландшафті нашого міста та окреслення тенденцій їх формоутворення наприкінці ХІХ — першому двадцятиріччі ХХІ століття. Проте важко погодитися з висновком рецензента цього видання кандидата технічних наук Віталія Неділька, що означене видання — ґрунтовна системна наукова робота. Наукова? Можливо. А от до ґрунтовної і системної вона, на жаль, не дотягує. Чому? Тому що, по-перше, більшість з понад вісімдесяти нарахованих автором фонтанів практично не атрибутована. Тобто не названі автори (архітектори, скульптори) цих об’єктів, рік їх зведення та знищення або переносу. По-друге, в альбомі практично не помітно роботи мистецтвознавців, які за рахунок надмірної кількості майже однакових ракурсів та неякісних фотознімків одних і тих самих об’єктів могли б зосередитися на більш детальному описі скульптурних елементів та художнього оздоблення окремих фонтанів. По-третє, не вказані ні розміри, ні точне географічне положення згаданих фонтанів у прив’язці до місця розташування (парку, скверу чи промислового об’єкту). По-четверте, як виявилося, для повноцінного збору інформації автор не використав усі можливі джерела (спеціальні та популярні журнали, газети, довідники та документи), які можна знайти в архівах Херсона, Одеси, Києва. Наприклад, такі журнали дорадянського періоду як «Архитектурный вестник», «Зодчий», «Столица и усадьба» або ж архів Київської спеціальної майстерні з виготовлення скульптур, скульптурних груп та ваз для оформлення міських парків могли б прояснити деякі затемнені місця в історії наших фонтанів. Адже, як на мене, головним джерелом для справжнього науковця має бути документ, а потім вже легенди, усні перекази, спогади та свідчення сучасників.

Як зазначив один наш відомий краєзнавець, те, що найбільша кількість фонтанів з’явилася не тільки у нашому, а й у багатьох містах України у радянський час, не випадковість. Безумовно, це складова певної культурної політики, яка таким чином створювала необхідну їй атмосферу у суспільстві. Ідеологічним і естетичним взірцем того часу є відомий фонтан «Дружба народів», розташований на головній алеї ВДНГ у Москві. Потім він пожартував: «Комунізм — це радянська влада плюс фонтанізація усієї країни».

Попри все, це дороговартісне видання цікаве і корисне. Сподіваємось, воно стане гарним підґрунтям для подальших досліджень у розвитку цієї теми. А також скерує потенційних меценатів на реставрацію чи оновлення хоча б одного з відомих фонтанів нашого унікального міста.