Поетичний гарт та карма води

Поетичний гарт та карма води

Ще півроку тому, коли ця книжка готувалася до видання, йдучи разом з Олександром вулицею Кіровограда, я вперше почув від нього її назву — «Гартування води». Одразу заходився каламбурити: «Гаптування води», «Гартування біди», «Ґвалтування ходи» і таке інше… «Даремно ти кепкуєш, — перервав мене Косенко, — не забувай, що людина на 80 відсотків складається з води».

Отже, за символічною назвою нової поетичної збірки Олександра Косенка стоїть доволі непроста ідея: гартування людини. Гартування життям і… художнім словом. Так, так, саме художнім словом. Воно формує не тільки уявний — внутрішній духовний світ. Пам'ятаючи це, автор має розуміти, що повинен бути максимально обережним, працюючи з таким матеріалом. Має відчути міру відповідальності, аби не злукавити, не створити морально й естетично небезпечний заряд твору, який пускає в світ. Слово формує не лише ауру самого митця-поета. Воно має й матеріальну енергію, яка впливає на нас на тонкому рівні, але може змінити людську долю. Найближчий приклад — сам Косенко.

Життя гартувало автора таким чином. Народився Олександр 13 квітня 1957 року в селі Доніно-Кам'янка Знам'янського району. Писати вірші почав, коли почав вивчати ази граматики, тобто в ранньому дитинстві. 1986 року закінчив Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування. Приблизно в той же час познайомився з керівником обласного поетичного об'єднання Віктором Погрібним, який і взяв його під крило. Завдяки підтримці метра вірші Косенка з'явилися в газеті «Літературна Україна», в журналах «Поріг», «Степ», «Вежа», «Золота пектораль», в альманахах «Євшан» і «Золоте поле», в хрестоматії «Блакитні вежі».

Якось 10 років тому (я тоді приїхав з Ізраїлю у відпустку до Кіровограда) сиділи ми з Сашком у літньому кафе на вулиці Леніна за чашкою чаю. Я показав видану в Єрусалимі свою поетичну збірку і запитав, коли подібна з'явиться у нього. Та Олександр запевняв, що це йому не потрібно, що справжньої читацької аудиторії у нас майже не залишилося, що він самодостатній і добре почуває себе в своїй професії — викладача автосправи. Можливо, тоді він ще насправді не відчував своєї високої причетності до художнього слова та відповідальності перед ним. Але згодом чи то під впливом авторитетного наставника, чи то означених енергетичних полів Косенко зізнався: «Поезія — це діагноз». І сталося це на презентації його дебютної книжки «На сьомий день». Вона ж одразу принесла автору перемогу в конкурсі на здобуття обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка.

Поетичний гарт та карма води

Сьогодні Олександр гордий з того, що у київському видавництві «Український пріоритет» вийшла друга його книжка «Гартування води». Та ще й з переднім словом Євгена Барана. Процитую його враження разом з рядками Косенка. «Окремі вірші, присвячені терпкому почуттю, яке нас вириває із замків матеріяльности і матеріального, є сливе шедевральні, і се не комплімент, се вже моє здивування:

Чи може я
Метелик пізній
А чи старий спокусник
Змій
Чи падолист сумної пісні
У гречній пам'яті твоїй
Коли зима зупинить крила
Невічних
Ніжних пелюсток
Я в сонних променях ярила
Закрижанію до кісток
Помре у мертвих крильцях небо
І сполотніють степ і став
Ти зрозумієш
Ким для тебе
Я міг би стати
Та не став».

Так, метафори Косенка крають свідомість. Його психологізм має вибухову властивість. Його сакральність іде від язичницьких джерел:

В зіниці змії
Я розчинився
Як чорні слова ворожби
Губляться в темряві ночі щоб горя надбати

(«Апостроф»)

Хоча Сашко і намагається десь дослухатись Бога, по природі він все ж залишається язичником, котрий (цитую) «перейняв у сновидінь магічних капищ конуси та куби».

З кожним віршем книжки його «вода» стає важкою водою. Від тієї карми (інформації), яку вклав в неї автор. А чому так відбувається? Придивіться уважніше. Тому що в підтекстах його образів і символів прочитується розгубленість і страх смерті. Звідси, певно, і торохкання: строфіка його віршів неорганізована, художньо-естетична палітра не органічна, місцями — претензійно-штукарська. Часто в одному тексті Олександр намагається скласти в єдину картину образи-символи з різних «донорських» груп, тобто з таких, що не поєднуються, а викликають відторгнення. Ось, наприклад, у вірші «Бальзамічна мара…». Тут вам і «рудий Казанова», і «тантричність рухів і кроків», і «сонь осіння», і «ДВА ПІ ЕР», і «Батий», і, нарешті, «я люблю вас». Останні слова, проголошені у трьох позиціях, все ж звучать непереконливо, адже автор напередодні вже поставив у знаменник «німоту». Дійсно, «ті три слова кому вони треба» «без тепла, без добра, без жалю»?

Поетичний гарт та карма води

А ось його картина світу:

атомів твердь
мефістофель руйнує на кварки

(«Гартування води»);

і старіє Вічність без Діви Марії
щоб множить печалі в порожніх літах

(«У світі моєму негода і сміх…»);

Безбожно
Палахкотять
І згасають в небі
Далекі згустки розжареної матерії

(«Причетність»);

На океани розпачу і втоми
Нас ще засудить в захваті святому
Князь Порожнечі

(«На осінь вулиць, помислів і слів…»);

Холодна лють химер
Сичить мені у тому миготінні

(«За вічний потяг миготить Люм'єр…»);

Як ворожби чекає перехрестя
Поганих душ Нічний пригубить Князь
Та навіть не подавиться

(«Любить ОТАК»).

Не знаю, як вам, — мені зовсім не затишно в такому художньому просторі, де (цитую) «Тепер — нічого! Тільки втома — відплата копійчаних драм». Як на мене, поезія, окрім іншого, — є очищення та преображення душі, пошук всесвітнього, сокровенного Логосу, що розкриває добро і гармонію життя.

Загалом же ця постмодернова поезія розрахована більше не на пересічного читача, а на «схиблених» знавців і літературних гурманів. Тому трохи нав'язливо сприймаються слова Віктора Погрібного, поета зовсім іншого штибу, іншого плану, про те, що поспілкувавшись із автором, «читач зрозуміє, що це — його поет». Так само і слова про те, що до естетичного досвіду Косенка «треба ставитися із повагою». Як ставитися до нього — вибір читача.

Поспілкувавшись із його поезією, можу чесно заявити: це — не моя естетика. Можливо, тому, що вона має дуже мало ознак християнського світосприйняття. Для приклада ще раз процитую його рядки і розставлю розділові знаки, які чомусь так не полюбляє Сашко: «Якби його назвали «маячня», а так — «життя». Чому? Ні сном, ні духом…».

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪