Поет-фронтовик Василь Суботін одразу ж після закінчення боїв у Берліні написав такий вірш:

Не гремит колесница войны.
Что же вы не ушли от погони,
На верху Бранденбургской стены,
Боевые немецкие кони?
Вот и арка. Проходим под ней,
Суд свершив справедливый и строгий.
У надменных державных коней
Перебиты железные ноги.

На фото: Берлін, 1945 рік.

У ньому безпосередня картина тих найостанніших днів війни передається через головний символ фашистської Німеччини — Бранденбурзькі ворота. Як відомо, вони були споруджені за наказом короля Фрідріха Вільгельма II в 1788–1791 рр. архітектором Карлом Готтгардом Лангхансом на зразок Пропілеїв афінського Акрополя. Ворота були частиною стіни, а точніше — західним входом у Берлін, правда, користуватися ним мали право виключно члени монаршої сім'ї та їх гості. Вінчала грандіозне 20-метрове спорудження квадрига, створена відомим скульптором І. Готтфридом Шадоу. Квадрига — це колісниця, запряжена четвіркою прекрасних коней, якою управляє грецька богиня світу Ірена. Квадрига повинна була символізувати потужність і силу прусської армії, а за іронією долі саме вона і стала найбільш вразливим місцем воріт.

Уперше їй не пощастило в 1806 році. Завоювавши Берлін, Наполеон наказав демонтувати колісницю і перевезти до Парижа, де її встановили в Луврі як символ перемоги Франції над Пруссією. Після перемоги над Наполеоном у 1814 р. фельдмаршал Блюхер повернув квадригу назад. Богиню світу Ірену змінила богиня перемоги Вікторія, в руках якої замість маслинового вінка з'явився лавровий — з хрестом і прусським орлом — символом перемоги Пруссії. У 1871 р. через Бранденбурзькі ворота марширували солдати-переможці, в 1918 і 1920 рр. — контрреволюційно налаштовані солдати, в 1933 р. ворота стали кулісами націонал-соціалістичного свята. Під час Другої світової війни ворота отримали серйозні ушкодження.

Про це ви можете дізнатися з будь-якого довідника. А от про те, хто, коли і як пошкодив знамениту квадригу під час бою за Берлін, ви не дізнаєтеся, навіть проштудіювавши усі мемуари маршалів і полководців. Але нам пощастило завдяки спогадам підполковника у відставці Марка Улановського. Після закінчення 1-го Київського артилерійського училища у червні 1945 року він потрапив у Берлін. Там і отримав наказ про проходження подальшої служби. До місця призначення треба було дістатися, пройшовши крізь Бранденбурзькі ворота. Хоча за ними, по інший бік Унтер-ден-Лінден, починався англійський сектор, сержант-англієць пропустив групу радянських офіцерів і навіть знайшов для них попутну вантажівку.

Служба молодшого лейтенанта Улановського проходила поблизу повергнутої столиці Третього рейху. На той час в армії почалося звільнення старших за віком військовослужбовців. Головним чином старшин, сержантів і солдатів. Їм треба було готувати гідну заміну. Цим і займався разом з багатьма іншими Марк Улановський.

Спочатку його частина стояла неподалік Олімпішесдорфа. Потім у Парові. Якось у квітні 1946 року він познайомився з солдатом, котрий був курсантом його взводу в учбовому дивізіоні 309-ї артилерійської бригади 248-ї стрілецької дивізії. Тут готували майбутніх сержантів. Холдирєв добре підходив для цього. Він був допитлий, старанний, а головне — з числа тих, хто вже встиг повоювати.

Одного разу у вільний час курсанти, які також брали участь у битві за Берлін, згадували події річної давнини. Холдирєв включився в розмову і розповів приблизно таке: «Коли ми підійшли до Бранденбурзьких воріт, я побачив, що зверху, з четвірки коней, начебто хтось веде вогонь, у гарматний приціл було видно, як звідти йде димок. Розбиратися, хто там засів — кулеметник чи автоматник — часу не було, йшов бій. Не роздумуючи, я навів гармату і з першого пострілу влучив у ціль».

Аби у деяких читачів не виникло враження, що цей постріл був помстою варвара, треба дещо пояснити. По-перше, під час вуличних боїв, а особливо в Берліні, дійсно не було часу на роздуми, треба було реагувати миттєво. По-друге, як згадує Марк Улановський, солдат Холдирєв цим пострілом не нахвалявся. Навпаки, в цій же розмові солдат обмовився, що, можливо, навіть помилився. Можливо, хтось дав чергу по конях, і звідти піднявся пилок, схожий на димок від пострілів. Та для розвідки чи для аналізу в тих умовах ніхто часу не надавав — йшов останній запеклий бій за «лігво». З огляду на те, що цей пам'ятник являв собою стратегічно вдалу для обстрілу позицію, не використати його було б нераціональним з боку гітлерівців. Тому, виходячи з логіки бою, навідник Холдирєв вчинив правильно.

Хто ж був цей солдат? Як вважає Марк Улановський, напевно, родом з України. Бо воював всього рік. Отже, потрапив до армії він очевидно під час визволення одного з населених пунктів у 1944 році. Холдирєв був навідником 76-міліметрової гармати, такої ж, що стоїть нині в Кіровограді біля штабу МНС.

На фото: рядовий Холдирєв (стоїть праворуч) і М.Р.Улановський (сидить праворуч)

На час розмови ніхто не надавав особливої уваги ні пошкодженому пам'ятнику архітектури, ні словам солдата Холдирєва. Це було звичайною справою, до того ж перед солдатами і офіцерами стояли інші завдання. Проте не вірити йому підстав не було. Хоча кожен, хто захоче уточнити це зараз, побачить: на фото двоє коней з квадриги зруйновані з лівого боку. Саме звідти, зі сходу на захід, йшли на штурм Імперської канцелярії 248-ма та 230-та стрілецькі дивізії. Про це прочитати в мемуарах маршала Жукова. Звідти ж відомо, що червоний прапор над Рейхстагом встановлено 30 квітня. Маршал Жуков пише, що 1 травня наприкінці дня гітлерівці, що засіли там, не витримали натиску, здалися. Лише окремі групи фашистів, що засіли в різних відсіках бункерів та підвалів, продовжували спротив до ранку 2 травня. Завершальний же бій до 15-ї години 2 травня  саме в районі Бранденбурзьких воріт і Трептов парку вели 248-ма та 230-та дивізії. Таким чином виходить, що постріл, який зробив солдат Холдирєв, пролунав приблизно опівдні 2 травня, а вже після 15-ї години, тобто після капітуляції німців, над Бранденбурзькими воротами з'явилося червоне знамено. Тобто квадрига, яка уособлювала мілітарну політику німецької держави і яка простояла усю війну неушкодженою, була розбита в останні години війни. Так була поставлена остання крапка в штурмі Берліна. Це не менш символічно, ніж Прапор Перемоги над Рейхстагом.

Яка ж подальша доля Бранденбурзьких воріт? У 1956 році ворота реконструювали, а квадригу відновили лише до 1958 року — за оригінальними зліпками, що збереглися, було відлито її копію. В процесі реставрації влада НДР прийняла рішення позбутися «символів мілітаризму» — хреста і прусського орла. У 1961–1989 рр. знамениті ворота опинилися в «мертвій зоні» і на довгі роки стали символом тепер уже розподілу Берліна. Бранденбурзькі ворота були вмонтовані в споруджену Берлінську стіну, що розділила східну і західну частини міста, і закриті. Вони відкрилися знову лише 22 грудня 1989 р., коли Берлінська стіна, нарешті, була зруйнована, і західнонімецький канцлер Гельмут Коль увійшов до них, щоб привітати східнонімецького прем'єр-міністра Хранса Модрова. Відтоді Бранденбурзькі ворота стали символом миру і єдності міста. 2 листопада 2000 року Бранденбурзькі  ворота закрили на реставрацію, яка закінчилася 3 жовтня 2002 року.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.