«П’ять пудів кохання» на терезах Євгена Курмана

«П’ять пудів кохання» на терезах Євгена Курмана

Якщо наслідувати думку публіциста і критика Василя Розанова «Чехов, як жоден інший російський письменник, довів до віртуозності, до генія звичайне зображення звичайного життя», то, як на мене, «звичайне зображення» передбачає в його сценічному відображенні традиційні засоби реалістичного театру.

Не відмовляючись від них остаточно, у постановці чеховської «Чайки» головний режисер театру корифеїв Євген Курман пішов далі. Шляхом тонкого психологічного виконання, заснованого на розтині внутрішнього «підтексту» кожної, навіть найменшої ролі.

З його дозволу я побував на кількох робочих репетиціях. І був насправді вражений. Це була талановита робота. Це був живий пошук нових відтінків та штрихів. У слові, у декораціях, у музичному та світловому супроводі. Це була магія! Вже на п’ятій хвилині репліки героїв починали приростати новими сенсами. І форма мізансцен і зсув звичних акцентів звільняли образи від нашарувань і оголювали саму суть – їх потаємні первісні риси, що перейшли у сучасне суспільство.

Емоційна насиченість акторського виконання, проникнення в суть характеру образу, мова актора, костюми, грим, манера триматися на сцені – все це було заново осмислене і пророблено режисером разом з виконавцями. Цьому сприяв і доволі непоганий переклад з російської київського драматурга і перекладача Катерини Демчук.

«П’ять пудів кохання» на терезах Євгена Курмана

На фото: В.В. Розанов з дочкою Вірою

За словами Євгена Курмана, бажання поставити «Чайку» виникло давно. А далі треба було, щоб з’явився відповідний театр та ситуація, тобто відповідність характерів і типажів у акторів. «Треба, аби була Ніна, були Аркадіна і Тригорін, аби був Трєплєв, саме в моїй трактовці, — говорить Є. Курман. — Трактовка Трєплєва дуже різна у різних режисерів… Так, ми намагалися дуже уважно читати Антона Павловича, але, як на мене, здорова людина такий синонімічний ряд як «люди, леви, орли і куріпки» написати не може. Роль Трєплєва показує, як в мистецтво потрапляють люди, яким за своїм душевним складом там не місце. За своїми властивостями людської природи вони не в змозі цим займатися. Вони не в змозі тримати удар. Адже справжній художник знає, що перш за все його роботу піддаватимуть критиці».

Як відомо, «Чайка» А. П. Чехова – п’єса не проста для постановки. Про що вона, однозначної відповіді немає. На перший погляд, люди на сцені лише обідають, обмінюються якимись думками, а в цей час – за Чеховим – «складається їх щастя і розбиваються їх життя». На чому ж закцентував свою увагу головний режисер кропивничан?

Євген Курман відповідає: «Врешті, мене в цьому матеріалі сьогодні хвилює складна філософська проблема. Ми робимо виставу про діалектичний конфлікт між мистецтвом і життям, коли життя намагається знищити мистецтво. А мистецтво в своїй основі, в своїй діяльності намагається видозмінити життя, зробити його кращим. В цій боротьбі, в цьому протиріччі руйнуються і складаються долі людей, які дотичні до мистецької діяльності. На скільки життя впливає на художника і робить його компромісним. На скільки мистецтво здатне змінити обивателя на краще. Ця п’єса ставить перед нами безліч складних філософських запитань.

Я душе тішуся акторами, їх віддачою, тим, як вони працюють над цим матеріалом, як вони намагаються все це освоїти та урізноманітнити. Тому що тут кожна дія не схожа на попередню. Наприклад, той шлях, який проходить Ніна Зарічна, дуже динамічний. Першу дію вона починає як трохи неотесана провінційна дівчина, а закінчує видатною актрисою – шляхетною, жертовною, зі зламаною долею.

Театр – це все одно кафедра. Окрім того, що він сьогодні несе ще й реабілітаційну функцію, аби дарувати позитивні емоції людям, треба пам’ятати, що людина тому і людина, що вона здатна на осмислення, на рефлексію, на душевне переживання, що вона має здатність думати про майбутнє. А ця п’єса… вона примушує все це робити. Кожен, хто прийде і буде її дивитися, гадаю, відчує такий новий, можливо, незвичний сьогодні, рід переживання. Ця п’єса – вона бездонна. Це – цілий космос!».

Валерій Ланецький, виконавець ролі Трєплєва: «Насамперед, це дуже цікава роль, хоча й трохи не властива мені. За задумом режисера, мені потрібно зробити акцент на його характері, на його безпорадності. Тому я все ще працюю над тим, які його характеристики треба виділити. Трєплєв – це людина, яка постійно знаходиться на якомусь нерві. Це людина закомплексована, зажата, як всередині, так і зовнішньо. Тому іде робота і над психічним станом, і над фізичним. Ця робота дає мені нові акторські навички, новий досвід переживання і перевтілення. Робота Євгена Васильовича Курмана – це інше бачення Чехова. Він поставив вимогу зробити «Чайку» не такою, якою ми звикли її бачити. До того ж автор попередив нас, що це комедія. І хочеш, не хочеш, треба крутитися навколо цього».

Олеся Бушмакіна, виконавиця ролі Зарічної: «Моя робота над роллю проходить під чутливим керівництвом Євгена Васильовича. А почалася вона з розбору тексту і його підтексту, який мав зазвучати, як партитура. Ми вигадували передісторію цього персонажу, ділилися думками, як показати трансформацію її характеру, як вибудувати мізансцени. Адже характер Ніни Зарічної дуже динамічно змінюється. Якщо на початку п’єси це наївна, романтична, захоплена дівчина, котра вважає, що вона розуміє, що таке кохання і начебто закохана у Костю Трєплєва, то потім до неї приходить справжнє почуття і у фіналі це зовсім інша жінка – більш серйозна, навіть скептична. Вона зрозуміла: «Головне – не слава, не блиск, не те, про що я мріяла, а вміння терпіти, вміння нести свій хрест. Я вірую, мені не так боляче, коли я думаю про своє покликання, то не боюся життя».

Заслужена артистка України Галина Романюк, виконавиця ролі Аркадіної: «Коли Чехов у листі до брата писав, що приступив до написання нової п’єси, то визначив її так: “комедія, багато розмов про літературу, п’ять пудів кохання”. Це ми і намагаємося показати у виставі у широкому сенсі. У вузькому ж: чим живе художник, митець, до яких себе відносить і Аркадіна. А звідки йому брати ті хвилювання, ті переживання, ті ідеї? Мені здається, що основою для цього є внутрішній світ. А що таке внутрішній світ: це те, чим ми живемо щодня, чи те, що відкладається у нас в пам’яті, або те, що закладене матінкою природою? Просто не відповіси. Це, напевно, великий-великий духовно-інтелектуальний простір.

Євген Курман – дуже сучасна людина. Він іде вперед. Він у пошуку. Йому це цікаво. Зрештою, ми теж цим переймаємося. Йдемо за ним. Працюємо однією командою, аби якнайліпше втілити його бачення. Приступивши до роботи над роллю, я передивилася багато сценічних версій п’єси «Чайка». Вони абсолютно різні. Це залежить, зрештою, від кожного з нас. Хто б за неї брався, кожен має інакший рецепт щастя. У моєї героїні дуже… не то, щоби суєтне, але наповнене різними колізіями життя. Попри деякий комізм, воно трагічне, нещасливе, думала я. Та сьогодні я б сказала навпаки: вона щаслива.

Чому? «Я працюю, я відчуваю, я завжди в клопотах», — так відповідає Аркадіна. Звичайно, можна говорити, що вона дуже егоїстична, дуже ексцентрична. Але нею керує любов. Це не тільки любов до її професії, любов до сина. Тут треба йти від внутрішнього до зовнішнього. Вона себе поважає. І має на це право. Тому що багато пережила (згадайте драматичні відносини з Дорном) і знає ціну перебування у мистецтві. Це сильна жінка. Вона здатна вести за собою і подати руку допомоги. Це щодо Тригоріна, їх творчого альянсу. Гадаю, вони достойні особистості. Достойні того, щоб бути поруч, допомагати один одному. Щодо Ніни Зарічної, мені здається, вона повторює долю Аркадіної.

Олексій Дорошев, виконавець ролі Дорна: «Про Чехова можна говорити багато, ще більше можна сперечатися щодо його п’єс. Певно, у кожного є свій Чехов. І це тому, що його твори мають таку властивість як політематичність. Чехов – це особистість, яка започаткувала театр абсурду.

В будь-якій театрально-драматичній конструкції є дві позиції, вони стикаються у конфлікті. У Чехова ж кожен персонаж – підранок, він носиться зі своєю проблематикою. І до його проблематики нікому немає діла. Люди начебто говорять на різних мовах. Вони не чують, не розуміють і не бажають розуміти один одного. Це і є театр абсурду. Звідси виникли Бекет, Іонеску та інші.

Коли читаєш «Чайку», дуже важко вирізнити якусь одну нить. Коли я прочитав цю п’єсу, виникло відчуття, що тут за своїми орбітами літають атоми егоцентризму. Кожен має свою енергію, котра ось-ось може вибухнути. Але цей емоційний стан нікого не хвилює. Усі носяться зі своїм болем, та він нікому не потрібен. Тому виникає питання: а що буде з таким суспільством, коли ми не бачимо, не чуємо одне одного?

Євген Васильович робить у виставі мізансцену дзеркала. Вона дуже точна і дуже сильна. Адже молоде покоління, яке тільки формується, повністю віддзеркалює ті ж риси, ті ж моральні засади, які має старе. Ці два покоління показують, що історія іде по колу. Відтак виникають філософські роздуми: хто ми, для чого живемо на світі і що робити?

Чехов розчинявся у кожному персонажі. Дорн теж одна з його іпостасей, теж його погляд на людину. Він дивиться на людину, як на недосконалу сутність. Дорн, звичайно, і сам недосконалий. Все життя він сибаритствував, жив для свого задоволення. Та приходить той час, коли постає питання, а навіщо, для чого ти жив. І коли він осмислює своє життя, виявляється: воно нікому не потрібне. Таке життя, яким він жив, воно пусте. Немає родини, немає улюбленої роботи, і він нікому не потрібен. Єдине, що лишається, це страх смерті…

В драматургічному плані Чехов поламав усі структури. Саме цим він вніс абсурдизм в постановку питання, в побудову п’єси. «Чайка» — це і драма, і комедія, і просто сцени з життя. Життю притаманне бути і смішним, і трагічним. Напевно, комедія в тому, як автор, посміхаючись, дивиться на людей – які ж ви недосконалі… Але дуже важливо, що Чехов любить цих людей. Усі свої персонажі він любить, як своїх дітей. Так само і Дорн у трактовці Євгена Курмана любить своїх дітей (Ніну, Трєплєва), може переживати за них, але не може доторкнутися. Чим же все закінчується? На фоні гри в лото людина застрелилася. Усі розуміють, що відбулося. Але їх внутрішній егоцентризм не приймає цей факт. Страшна річ…

Та нехай глядач сам обирає, над чим плакати і над чим сміятися.

Маючи оригінальне образне мислення, наш режисер так повертає цей сюжет, набагато його загостривши, що він, дуже сподіваюся, буде цікавим як театралам з вишуканим смаком, так і непідготовленому глядачеві».

Побувавши на репетиціях, можу засвідчити: захоплюючий сюжет, що динамічно розвивається протягом двох дій, у поєднанні з глибиною чеховських образів захоплює настільки, що нікого не залишить байдужим.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

2 коммент. к записи ««П’ять пудів кохання» на терезах Євгена Курмана»

  1. Dashku сказав:

    Занятно… Посмотрм, что придумаете дальше))

  2. Додо сказав:

    Nfr Так на диету никогда не сядеш

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪