Реньяр звучить сучасно. Та ще й з прононсом...

Днями на завершення чергового театрального сезону актори молодіжного театру «Резонанс» імені Валерія Дейнекіна подарували нам чудову комедію «Єдиний спадкоємець». Ця постановка ще раз показала, з яким піднесенням і азартом, самовіддано і з любов’ю ставляться до Талії дейнекінці.

Вперше на сцені нинішнього педуніверситету і колишнього педінституту вистава з’явилася майже 30 років тому. Звісно, у постановці Валерія Дмитровича, який на той час був вже визнаним майстром, художнім керівником театру «Резонанс». Гадаю, останньою версією, яку зробила Ірина Дейнекіна, він теж залишився б задоволеним. Адже драматургічна майстерність молодих учасників театру зростає з кожним роком. До того ж нове прочитання ще більше осучаснило тему п’єси, де інтрига розгортається навколо спадщини.

Плюс у виставі задіяні кілька акторів ще тієї «старої» школи. Це Ольга Петровська (пані Гаспар) та Андрій Бондар (пан Скрюпюль), які показали, що їх навички зовсім не «заіржавіли». Неперевершено грав Роман Бутовський, який дивовижно перевтілився у старезного дворянина Жеронта і тримався на сцені настільки розкуто, що йому міг би позаздрити дехто з акторів-характерників (виконавців характерних ролей) з театру корифеїв. Чудовий дует лукавих викрутнів у п’єсі створили Катерина Тоток (Лізетта, служниця Жеронта) та Владислав Крамаренко (Кріспен, слуга Ераста). Дещо програвав на їх фоні сам Ераст (племінник Жеронта) — Іван Зоря.

Втім усі актори — від головних ролей до другорядних — використали усі свої здібності, аби поєднати прийоми комедії положень і комедії характерів, що притаманні п’єсі Жана-Франсуа Реньяра. А думку про нього колись категорично висловив Вольтер: «Кому не подобається Реньяр, той не вартий захоплюватися Мольєром!».