«Рік місячного метелика»

«Рік місячного метелика»

Так називається нова поетична книжка нашого земляка Григорія Ліщенюка.

Сама назва – вже довершений художній образ. Але в живій природі дійсно існує метелик з такою назвою. Дуже нарядний метелик вражаючої краси. Що цікаво, на перший погляд його крила здаються оксамитово-чорними з виразним і контрастним узором білого кольору. Але при падінні сонячного світла під певним кутом, чорна частина крила спалахує яскравим і насиченим синьо-блакитним кольором. Так і рядки, створені Григорієм Ліщенюком, при певному прочитанні спалахують різними барвами веселки.

Найголовніша особливість цієї книжки полягає в тому, що написана вона в жанрі хокку, що народився в Японії, а вже пізніше почав використовуватися поетами в усьому світі.

Нагадаю: хокку, або ж хайку, – це короткі вірші без рими, в яких переважає мова відчуттів. Часто натхненням для них слугують природні стихії, миті краси і гармонії або пережиті сильні емоції. Традиційна форма японських хайку складається з трьох рядків, що мають 17 складів, за схемою 5-7-5.

Нині багато авторів, що випробовують себе в цьому жанрі, на жаль, вже не дотримуються такої структури. Цьому є своє пояснення. Так склади, наприклад, в українській мові можуть складатися з різної кількості літер, на відміну від японської, де майже всі склади однакової довжини. Тому Григорій Ліщенюк, знаючи про це, і поставив під заголовком уточнення: «Некласичні хокку».

Попри це, у більшості мініатюр автор зберіг важливий принцип розбиття хайку на дві смислові частини. Він намагається створити не лише необхідний перехід між ними, але й домогтися поглиблення сенсу вірша ще й додаванням так званого «внутрішнього порівняння». Хоча іноді цей «перехід» залишається дещо невизначеним, або філософськи утаємниченим.

Листопад загубився в тумані.
Земля липка і драглиста.
До відпочинку ще вічність.

Звідки, запитаєте ви, у Григорія Ліщенюка такий, подібний до східного, майже «дзенський», кут зору? Думаю, передусім, від начитаності. По-друге, від постійного спілкування з природою – вже багато років він працює єгерем у Петрівському УТМР. Звідси – проникливі спостереження, котрі, як річні кільця дерева, кількісно та якісно поширюючись, нарощують мудру споглядальність.

Пам’ять по крихті
Минуле збирає.
Гіркі ілюзії мрій.

Книга вийшла друком у Центрально-Українському видавництві власним коштом автора накладом 100 примірників. Отже, невдовзі стане бібліографічною рідкістю.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

 

 

Григорій Ліщенюк

Рік місячного метелика

(некласичні хоку)

* * *
Шурхіт в рудих комишах.
Марно чекати тут звіра.
Просто заплутався вітер.
* * *
Сірою сіткою дощів
Осінь ловить дерева.
Думає — птахи, може?
* * *
Вітри хуртовині рвуть віжки.
Дорога важка і далека.
Бійся заснути на савані снігу.
* * *
Над озером бабка кружляє.
Крильця прозорі, як хвилі.
Небо купається в них.
* * *
Сизі хмари
Блискавки в собі ховають
Чи гасять дощами їх, може?
* * *
Листопад загубився в тумані.
Земля липка і драглиста.
До відпочинку ще вічність.
* * *
Чи то роси замерзлі біліють,
Чи коні сиві
В степу сухі трави толочуть?
* * *
Вітер під вікнами бродить.
Місячним сяйвом зігрітись
не може.
В долоні хукає.
* * *
Що тебе будить ночами?
Що не дає тобі спати?
Привиди вмерлих надій.
* * *
Вечір зойкнув,
На льоду послизнувшись.
В очереті рудому бурштинові
зорі збирає.
* * *
Влітку, серед степів,
Зелені примари вимерлих сіл,
Можна побачити часом.

* * *
Ніч, як безодня глибока.
Вина не хватило у чашці.
Спогад зігріє хіба?
* * *
Мокрий сніг за вікнами.
Вітер хвірткою грюкнув.
Нині зими перший день.
* * *
Все коротшає стежка у вічність.
Ночі важкі і безсонні.
Вітри дмуть на захід.
* * *
Білі метелики снігу.
Птаха злетіти не може.
Пам’ять про літо болюча.
* * *
Постріл у лісі.
Луна покотилась довкола.
Кров замерзає на травах.
* * *
Пора заходу сонця.
Плесо річки рожеве.
Бабка сіла на лист очерету.
* * *
Що там за океаном?
Вогні маяків далеких.
Спрага одвічних блукань.
* * *
Царство лісу зелене.
Хвоя дитинством пахне.
До осені тут зостанусь.
* * *
Втікаю від похвали.
Ховаюся в тінь байдужості.
Сни забути боюся.
* * *
Загнуздаю коня.
Літо доганяти поїду.
В кінці весни повернуся хіба.
* * *
Квіти осінні вбрались у роси.
В пам’яті нашій
Красивими хочуть зостатись.
* * *
Вересневі дощі
Літо пригадують тепле,
Йдучи по дорозі в осінь.
* * *
В старезних лісах тіні блукають.
Може, душі людей,
Що жили колись тут?
* * *

Місяць ховається в хмарах.
Зима завіяла шлях.
Назад повертатися пізно.
* * *
Мокрий листок на вітрі б”ється.
Мов ранений птах
Злетіти не може.
* * *
Розлука і зустріч обнялися на мокрім пероні.
Дощ осінній січе —
Життя філософія сіра.

* * *
Марную час.
Візерунки сплітаю зі слів.
Боюся потрапить в реальність.
* * *
Вітер зорі зриває.
Ридає росою верба.
Йду на прощу до осені.
* * *
Приготую глінтвейн.
Запрошу в гості спогади.
До ранку зостанемось разом.
* * *
Кольорові метелики листя
Покірно на землю лягають.
Вечір малює тишу.
* * *
Сонце сходить.
Але ранок холодний і сірий.
Тіні замерзли на вітрі.
* * *
Стежка звивиста і слизька.
Тридцять срібників у кишені.
Я знаю, хто ти.
* * *
Космосу чорна безодня.
Матерія з простору й часу.
На скронях попіл зірок.
* * *
Іній в саду.
Асоціація білого цвіту.
Весни чекати ще довго.
* * *
Ультрамарин неба нічного.
Чорною блискавкою
Кажан ріже.
* * *
Бите скло помилок під ногами.
Каміння гріхів на душі.
Дорога до себе найважча.
* * *
Шматок бурштину на піску.
Сонце і вічність у ньому.
Хто там під білим вітрилом?
* * *
Найстрашніше —
В катакомбах власної душі
Заблукати.
* * *
По слідах ночі
Ранок іде.
Зорі гасить подихом вітру.
* * *
Пізня осінь.
Згустки дощів і суму.
Сховаюсь під парасолею мрій.
* * *
Берег крутий і високий.
Гострі рифи довкола.
Борти і корма протікають.
* * *
Вечір промерз до кісток.
Ягід шипшини замало,
Аби обігрітись.
* * *
Птаха кричала вночі.
Зранена, може,
Чи сни не давали спати?
* * *
Лісів шумовиння зелене.
Хатина стоїть в самоті.
Хтось кличе мене ночами.
* * *
Сліди на снігу.
Але дощ їх змиє до ранку.
Де звіра шукати завтра?
* * *
Хмари небо закрили.
Ніч обіцяє негоду.
В дорогу збирався марно.
* * *
На поросі спалених мрій,
Дитячі сліди зостались.
Час їх стерти не може.
* * *
По свіжій ріллі граки бродять.
Збирають щось.
Може, зорі згорілого літа?
* * *
Світло в моїм вікні.
Друга чекати марно.
Метелик хіба припаде до шибки.
* * *Ніч, як смола.
Чорну вуаль хмар
Вітер зірвати не може.
* * *
Хатина край лісу.
Лампа блимає ледве.
Скільки літ мене там чекають?
* * *
В сінях ніч ночувала.
З листя постіль зробила собі.
Рання осінь блукає.
* * *
День народження нині.
Свято ніби.
Але чому ж так сумно?
* * *
Сніжку зроблю.
Жбурну її в пам’ять з розмаху.
Ах, скільки дитинства спогадів!
* * *
Берег чужий і скелястий.
Гроти й печери глибокі.
Руно золоте знайду тут, може?
* * *
Назбираю грибів кошик.
Переберу їх разом з літами.
Як багато сміття!
* * *
День догоряє.
Жовтий віск сонця збігає
по шибці.
Тіні оживають в кімнаті.
* * *
В рідний край повернусь.
Стежки пошукаю знайомі.
Може, сніги не засипали їх?
* * *
Сни, як тумани.
Важкі і сиві.
Як дочекатися ранку?
* * *
Під хмарами літа
У вічність линуть.
Гукати їх марно тепер.
* * *
Звір рудий садом блукає.
В дупла порожні свище.
Дерева скоро інеєм вкриє.
* * *
Стернею лелека блукає.
Ноги до крові сколов,
Аж небо заплакати хоче.

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪