Василь Стефаник, Степан Васильченко, Григорій Косинка, Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Аркадій Любченко, Михайло Яцків, Григір Тютюнник, Євген Гуцало… Ці та багато інших імен увійшли в пантеон слави української прози.

«Цей список можна продовжувати і майстрами новелістичного жанру, які сьогодні є учасниками Фестивалю. Сьогодні на Кіровоградщині новела як жанр популярна і має маститих творців. Сподіваюся, що старт Фестивалю ми дамо гідний. Хай він барвисто крокує Україною, хай будить юні творчі таланти», — сказала на церемонії відкриття першого Фестивалю української новели, що урочисто пройшла 10 вересня в селі Нечаївці Компаніївського району, заступник голови Кіровоградської облдержадміністрації Галина Пастух.Це місце було обрано не випадково. 111 років тому тут народився автор знаменитої новели «Подвійне коло» та відомих романів «Чотири шаблі», «Вершники», «Майстер корабля» Юрій Яновський.

«Я не знаю іншого стиліста в світовій літературі, — наголосив тоді ж голова обласної організації НСПУ, ініціатор і співорганізатор Фестивалю Василь Бондар, — який за густиною, за спресованістю енергетики породив би такий потужний текст як «Подвійне коло», як початок роману «Вершники». Хіба, може, Біблія. Ми мусимо гордитися, що такого стиліста дала оця рівнинна степова козацька земля. Його перекладають в усьому світі. За такі романи мали б присуджуватися найвищі світові нагороди.

Свято, яке починається з Нечаївки, піде по всій Україні. Його ідея така: українській і світовій літературі ми дали багато великих імен, і свято це буде відкриватися кожних два роки, а може, й кожного року, у місцях народження наших славетних новелістів. Ми повинні привернути увагу до цього разючого і естетичного жанру літератури. Так, як це винесенов емблему нашого свята: шабля, прохромлена в кавуні».

Василь Бондар висловив подяку за всебічну підтримку в організації цього літературного заходу Кіровоградській обласній та Компаніївській районній держадміністраціям, обласній раді, а також народному депутату ВРУ Станіславу Березкіну, чий благодійний фонд «Добротвір» надав конкретну фінансову допомогу.

Головними героями Фестивалю цьогоріч стали новелісти Любов Пономаренко (Полтавщина), Ольга Деркачова (Івано-Франківськ), Ігор Гургула (Львів), Віктор Полянецький (Харків) та Василь Трубай (Київщина). Разом з Галиною Пастух та Людмилою Салоїд вони відвідали літературно-меморіальний музей Юрія Яновського. Котрому, до речі, не завадила б більш серйозна опіка з боку влади: взимку він не опалюється, а для зберігання чисельних експонатів, ведення чиновницької та наукової роботи однієї ставки директора замало.

Того ж дня письменники побували в школах Компаніївщини, де читали свої оповідання, обговорювали їх з юними читачами та відповідали на запитання. Завершився перший день свята літературним вечором у Компанієвському технікумі ветеринарної медицини БНАУ. В ньому взяли участь і кіровоградські літератори Василь Бондар, Антоніна Корінь, Антоніна Царук та Василь Левицький.

Наступного дня у відділі краєзнавства ОУНБ ім. Д. Чижевського гості й господарі разом із науковцями-літературознавцями з КДПУ ім. Винниченка провели круглий стіл на тему «Українське оповідання в контексті світової новелістики». Основними речниками на ньому стали доктори наук Григорій Клочек та Василь Марко. Власне, бесіди як такої (та й широкого кола читачів) тутне було.До того ж письменники поспішали на зустріч зі студентами означеного університету. Кожен з них коротко розповів про себе та прочитав уривок з твору або повноцінну новелу, що, на погляд автора, найбільш точно характеризувала його творчість. З чого стало зрозумілим наступне.

Доктор філологічних наук, професор КДПУ ім. В. Винниченка, член НСПУ Григорій Клочек (цитую вибірково): «Моїм вчителем був Василь Пащенко, й досі неперевершений знавець новели, який ввів поняття «новелістичний потік». Саме тоді в 1960-х роках він буяв в нашій літературі. А чому він буяв? Тому що в післясталінську епоху шукали нові форми, і вся молодь кинулася до новели, щоб випробовувати своє уміння володіти словом. І вона це добре робила.І сьогодні тут у нас прекрасні письменники. Я за порадою Василя Бондаря читав сьогодні зранку одне оповідання в «Кур'єрі Кривбасу», в останньому номері. То я давно не переживав такого катарсісу, як цього разу».

«Коли я кажу Любов Пономаренко, то всі її знають через те, що в підручнику сьомого класу в програмі вивчається її «Гер переможець» (тут шановний професор помилився, насправді, «Гер переможений» — авт.). У мене до Любові Пономаренко особливий пієтет, тому що вона була сільською вчителькою. Я теж із сільських вчителів, і для мене та людина, яка працювала в школі, яка пробилася і стала відомою письменницею, це людина особлива».

«Ольга Деркачова — це наш колега. Коли до мене телефонує Ольга Сльоновська, завжди згадує Ольгу Деркачову і каже, що вона надзвичайно талановита. В неї є дуже цікавий еротичний струмінь, але це абсолютно нормально. Взагалі Івано-Франківськ — одна із столиць сучасної прози».

«Ігор Гургула — автор чотирьох книг. Останній його хіт «Мартуся зі Львова» написана в стилі «літератури факту», який я дуже поважаю».

«Особливо хочу представити Василя Трубая. Це якраз його оповідання «Танг» я читав сьогодні. Воно написано абсолютно довершено з точки зору поетики».

«Віктор Полянецький — ось які красиві мужчини народжуються на Кіровоградщині. Він, як кажуть про новелістів 1960-70-х років, «довбає шахту дитинства». В його уяві завжди степ, чабреці і той Південний Буг. Хоча він трошки неправду каже, село Капітанка розташоване не на березі Південного Бугу».

«У нас сьогодні прекрасні письменники. І якщо про них не гуде вся Україна, то не вони винні, а винен наш час, винна держава. На превеликий жаль, література в наш час в стані англійської королеви: вона ще на троні, але вже не керує».

Літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури КДПУ ім. В. Винниченка Василь Марко: «Що таке сучасна новела? Це та, яка ще не друкована. (…) Сучасна новела має свою тяглість із новелою попереднього століття, зокрема із новелами Гуцала, Григіра Тютюнника. Чи можна її аналізувати за високими критеріями? Можна. Тяглість ця приваблює нас, тому що ми звикли до драматизму, ми звикли до трагедій, своїх і художніх. І сьогодні читалися речі, які містять цей трагічний зародок. Як він вийшов, то вже інша справа. Чи у всьому переконливий, то також інша справа. Але і водному, і в другому випадку в новелах, які ми почули, є родзинка, родзинка болю. Болю за тих, про кого ти пишеш. Турбота про тих, про кого ти пишеш. Самозабуття про себе, котрий пише. Дай вам Боже щасливих хвилин натхнення, легкого пера і добрих текстів. Аще — вдячних нас, невдячних читачів».

Підсумовуючи, зазначу, що потрійне коло Фестиваля (письменники — критики — читачі), сходячись і розбігаючись своїми хвилями, мало позначити точки перетину літератури і життя, творчих здобутків і читацьких оцінок, авторських пропозицій і потреб аудиторії. Для тих, хто цікавиться сучасною українською новелою, Фестивальв основному визначив її напрямки та особливості, позначив імена тих, хто прохромлює шаблею кавун, за виразом В. Бондаря.

Однак не всі твори, які довелося мені послухати у виконанні авторів у ці дні, рівнозначні й гідні найвищих оцінок. Як на мене, цікавіше було дізнатися саме про ту «іншу справу», яку обійшов увагою шановний професор Василь Марко. Серйозного аналізу форми і змісту творів, аналізу стильового розгалуження та шляхів розвитку сучасної української новели, а понад усе — українського оповідання в контексті світової літератури, не відбулося. Певно, за браком часу. Проте лунали політичні висловлювання і закиди в бік тієї влади, яка багатьом дала можливість працювати, реалізовуючи свої різнобічні здібності. Особливо вразила остання новела, прочитана паном Трубаєм. Вже посередині сюжету стало зрозуміло, про що вона. А наприкінці — так бридко, що хотілося встати й вийти на знак протесту. Але журналістський обов'язок вимагав стриматися. І коли пролунали оплески, стало прикро за тих, хто не побачив, які демонічні речі виринули з підсвідомості автора. Який, до речі, певно, і сам не помітив, що витяг на поверхню і власні комплекси, визначені Фройдом.

Згоден з поважними професорами, що деякі наші автори уражені та пригнічені трагізмом реального життя. Але чи не є завданням художньої літератури дати читачеві можливість встати в цій борні на бік світлих сил і в будь-якій драмі знайти оптимістичне підгрунтя?

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Портрети гостей на фоні свята

Любов Пономаренко. Народилася вселі Іванківці на Чернігівщині. Саме там, у дитячі роки, вперше проявився її талант. Починала з віршів, проте захоплення поезією в дорослому віці поступилося захопленню прозою. На написання новел її спрямував Володимир Дрозд. Після закінчення педагогічного інституту деякий час вчителювала в рідних місцях. Випробовувала себе і в журналістиці, працювала в редакції районної газети. Згодом письменниця покидає свою малу батьківщину,з 1987 року мешкає на Полтавщині, нині у містечку Гребінка.

За книги повістей та оповідань Л. Пономаренко здобула премію «Благовіст» (1998) та премію імені Олеся Гончара (2000). Її твори приваблюють як дорослих, так і маленьких читачів, бо вони сповнені щирістю, відвертістю, життєдайним теплом.Літературу вважає не просто своїм захопленням, а справжнім порятунком, Вічним Містом, де вона знаходить прихисток для душі. Взірцем прози вважає твори Маркеса, які постійно перечитує. Дуже полюбляє готувати молозиво.

«Це перша ластівка. Наш фестиваль не мине марно, думаю, він започаткує цілий ряд фестивалів в інших областях. Нас тут дуже тепло, дуже приязно прийняли, і найкращі враження залишилися від зустрічі з учнями шкіл. Дітки не тільки слухали нас, а й читали свої твори, задавали питання, часом незручні. Але саме від такого спілкування ми відчули, як треба писати, про що треба писати», — так відгукнулася про цю подію Л. Пономаренко.

Ольга Деркачова. Народилася 16 серпня 1978 р.Закінчила Прикарпатський національний університет ім.В. Стефаника, в якому нині працює викладачем. Кандидат філологічних наук.Перші новели з'явилися водночас в журналах «Березіль» та «Кур'єр Кривбасу». Авторка книжок прози «Синдром підсніжника» (2006), «За лондонським часом» (2008).Лауреат премії ім. І. Франка.Член НСПУ з 2010 р. Основні стильові прийоми — психологізм та символізм.

Чотири роки займається бальними танцями, її головним партнером виступає тринадцятирічний син.

«Найбільше вразила привітність і відкритість людей. Здивувала цікавість дітей до літератури, до письменників. Іще вразили похилені соняшники — я ніколи не звертала увагу, що восени соняшники покірно схиляють голови, а тут в степах я це побачила. Ввважаю, що новела це комфортний жанр, тому що на відміну від роману, який дає змогу мислити глобально, дозволяє звертати увагу на деталі. А наше життя, на мою думку складається з дрібниць, які ми іноді не помічаємо, але повинні помічати. І новеліст щасливий тим, що може звернути увагу на сонечко, яке повзе по руці, на певну людську емоцію, на якусь кинуту фразу, з якої потім народиться оповідання або новела. Цей жанр з одного боку начебто обмежує, дає несвободу у кількості того, що ти пишеш, але дає свободу в якості. Тому що ти можеш поглянути на світ, немов у мікроскоп».

Ігор Гургула. Народився 6 вересня 1960, с. Острів, Галицький район, Івано-Франківської області. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка.Працював журналістом, секретарем ради НСПУ. Нині директор регіонального благодійного фонду «Меценат».Поет і прозаїк. Автор книжок «Містерії», «КРІЛБ», «Пащека Левіафана», «Котора», «Слід лідера», «Літо стиглої вишні», «Знак небесної пекторалі», «Сила трави», «Багряниця для Блазня», «День над ніччю», роману «Айсберг». Лауреат літературної премії «Благовіст» (2009).

Віктор Полянецький. Народився 15 жовтня 1951 року в селі Капітанка Голованівського району Кіровоградської області.Закінчив Харківський державний інститут культури та філологічний факультет Харківського державного університету імені Каразіна.Працював директором сільського Будинку культури, актором, редактором заводського радіомовлення, директором літературного музею, журналістом. Член Національної Спілки журналістів України, член Національної Спілки письменників України (з 2003).Автор книжок «З буднів складається життя», «На благо», «Доки серце болить», «За другим каменем» та інших. Лауреат премій імені Костя Гордієнка, Михайла Чабанівського, міжнародної премії фонду Воляників-Швабінських (США).

«Скіфська спільнота на колишніх наших чорноземах, як зазначають історики, утримувалась досить довгий період тому, що їх об'єднувала не лише спільна територія проживання, а ще й однакова релігія, мораль, культура праці тощо.А причиною безодні наших сьогоднішніх бід, як і у скіфів, є криза ідеології, криза суспільної свідомості», — вважає письменник.

Василь Трубай. Народився 1952 року в селі Яблунівці Кагарлицького району на Київщині. 1974-го закінчив Мурманську морську академію. Ходив у море на траулерах на посаді інженера-електромеханіка. 1978-го оселився в селі Трипіллі Обухівського району. Працював начальником зміни на залізниці, вантажником, сторожем на Трипільській ТЕЦ, заступником редактора Обухівського районного тижневика «Приватна газета». З 1998 року на творчій роботі. З 2003-го — викладач кінодраматургії у КНУТКіТ ім. Івана Карпенка-Карого. Мешкає в місті Обухові. Автор книжок оповідань «Кінець світу» (1995) і «Все просто» (2003), книжки зорової поезії «Зґвалтування реальності» (1997) й художньо-документальної прози — «Я не можу не бути» (1999). Автор сценаріїв ігрових фільмів: «Посилка для Марґарет Тетчер» (1990), «Вперед, за скарбами гетьмана!» (1992). Неекранізовані сценарії: «Сто тисяч за кохання» (2000), «Мумія» (2003), «Тарас Бульба» (2005). Твори перекладалися російською, німецькою, чеською та англійською мовами. Член НСПУ. Учасник 1-ої Міжнародної конференції поетів-візуалістів у Едмонтоні (Канада), 1997. Лауреат літературної премії ім. Григорія Косинки. Володар Ґран-прі «Коронації слова» 2000 року.