В листопаді 2009 року Кіровоградський театр ляльок набув звання академічного. Це сталося напередодні його 70-річчя. Він один з небагатьох в Україні, які так високо оцінила експертна комісія і так швидко присвоїла цей статус. Ця подія надала колективу новий творчий імпульс, стимулювала відповідальність перед глядачем та перед фахівцями драматичного мистецтва. До речі, остання прем'єра театру — вистава «Декамерон» — знайшла позитивні відгуки у маститих київських критиків.

Напередодні Всеукраїнського дня працівників культури ми зустрілися з його директором, заслуженим працівником культури, членом Міжнародної спілки діячів театру ляльок «УНІМА», членом Ради директорів театрів ляльок України  Григорієм Педько. Григорій Миколайович люб'язно розповів, як і над чим працював колектив в останні роки.

— Відтоді ми працюємо так, аби не схибити, не знизити рівень, на який так наполегливо виходили. Нове завдання — зламати той стереотип, який супроводить театр ще з радянських часів. А саме: театр ляльок — суто дитячий театр, або театр для дітей. Не всі ще в змозі прийняти інший погляд на наш театр. Хоча в статуті у нас немає жодного слова про те, що це — дитячий театр. Прикладом слугував нам Харківський академічний театр імені Афанасьєва, в репертуарі якого вистави для дорослих і для дітей співвідносяться приблизно 50 на 50. А ми на сьогодні маємо поки що три постановки для дорослих. Небагато. Але на це є певні причини. По-перше, акторський склад за всіма амплуа ще не зовсім укомплектований для цього. Зараз в театрі працюють 14 акторів, а треба хоча б 18. Вакансій немає, але ми ставимо питання про введення додаткових посад. По-друге, режисерів такого рівня як Євген Гімельфарб не так вже й багато в Україні.

Робота над ляльковою виставою — дуже складний процес. В тому числі, режисерський. З огляду на це ще з 2006 року ми підтримуємо творчий зв'язок із заслуженим діячем мистецтв України Євгеном Гімельфарбом. Тоді він пішов на співпрацю з однією умовою: треба побачити, як працюють актори, оцінити їх техніку володіння лялькою. Тоді ж він поставив «Червоненьку квіточку», чисто ширмову виставу. Другий підхід до такої серйозної роботи ми здійснили, коли до чергового ювілею театру корифеїв зробили виставу «Про Хому та Щуку». Там, вже крім роботи з лялькою, був живий план, акторська пластика. 2009 року ми наважилися на постановку «Ніч перед Різдвом» Гоголя. Вона також була ширмовою з елементами акторської гри, але розрахована на дорослого глядача.

Моєю давнішньою мрією є постановка «Майстра і Маргарита» Булгакова. Але це доволі складна річ, що потребує не лише високої акторської майстерності, але й застосування високих технологій. Тому ми обрали більш просту — «Собаче серце». Коли вже приступили до роботи, виникла проблема по авторському фонду. Сергій Шаловський — онук Булгакова, який мав авторські права як правонаступник і спадкоємець Булгакова, назвав чималу суму. Ситуація доходила до критичної межі, адже вистава була майже готова. Ми довго з ним спілкувалися і, нарешті, коли той пішов на уступку, підписали міжнародний договір. За ним отримали право на прокат вистави протягом 10 років, як на території України, так і за її межами. На сьогодні таку ліцензію в СНГ мають лише два театри. Розголос про «Собаче серце» пішов не лише Україною. До нас приїхав навіть один з американських професорів, який і допомагав при постановці і студіював наш досвід водночас.

На міжнародному фестивалі «Сцена людства», що пройшов минулого року в Черкасах, вперше в історії такого престижного фестивалю брав участь один-єдиний  театр ляльок. Як ви, певно, здогадалися, це був наш Кіровоградський театр. Колектив отримав не тільки чимало схвальних відгуків від фахівців драматичного мистецтва, але й почесний приз. Після цього забажалося зробити ще одну виставу для дорослих. Але зробити те, чого ніде ще немає. Бажано, комедію. Але не заштамповану. І в такій інтерпретації, якої ніхто ще не робив.

Отже, у відборі тем ми дійшли до «Декамерона» Боккаччо. Тому що там розглядаються такі моральні принципи, які дуже важливі й сьогодні, такі явища і пороки, які живі й понині. Коли Євген Гімельфарб запропонував зробити постанову в жанрі «комедія дельарте», я загорівся. Але був якийсь острах через те що новели Боккаччо дещо зашкалюють в своїй відвертості. А наш глядач не настільки схильний до «еротики». Однак режисер запевнив, що це буде втілено анекдотично, м'яко і дещо завуальовано.

Почали працювати… Це дуже дорога і дуже важка постановка. Для наших акторів вона стала справжнім іспитом на вищий професійний рівень. Було взято 10 новел, але в них зайняті лише вісім акторів, котрі грають в кожній новелі зовсім інші ролі. Інші за змістовним навантаженням, і за образним. Тобто під час гри вони мають зробити дуже багато переодягань. І це відбувається динамічно. Друга особливість — дуже багато тексту. Третя — актори вживу виконують п'ять пісень — соло, дуетом і ансамблем. Для акторів-ляльководів ця вистава вимагала серйозної психологічної і фізичної підготовки.

На щастя, все вдалося. «Декамерон» був добре прийнятий публікою.

Тепер ми думаємо, яку вершину покоряти далі. На черговій технічній раді міркування щодо нової вистави пішли в бік класичного вертепу. Можливо, це буде п'єса Олександра Інюточкіна, професора Харківського національного університету мистецтв, що звернена до сучасних проблем, які можна подолати шляхом духовного очищення. Вже намічені макети декорації та художнього оформлення до цієї вистави.

На сьогодні в театрі досягнутий баланс досвіду і молодості. Кілька років тому до нас прийшли двоє випускників Дніпропетровського театрального училища Ірина Фурсова та Володимир Шапошніков. Вони органічно вписалися в колектив. Услід за ними на кіровоградські підмостки вийшла випускниця того ж училища Крістіна Стогодюк. Разом із звукооператором театру Станіславом Кощєєвим вони утворили сімейну пару. А коли створюються молоді сім'ї, нові династії, значить, і у театру є нова перспектива. Крім цього наш театр є базовим для практикантів з Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.

Серед тих, хто створював кістяк колективу, був головний художник театру, заслужений працівник культури Василь Остапенко, ім'я якого назавжди залишиться в анналах театру. Треба відзначити роботу заслуженої артистки України Вікторії Ставрініді-Стогодюк, її  чоловіка, лауреата першої премії «Духовний скарб Кіровоградщини» актора Геннадія Стогодюка, унікального конструктора ляльок Степана Коростовського та інших. Ветерани йдутьв ногу з молоддю. Так 27 березня цього року Указом президента України актриса Лідія Черкашина єдина з усіх лялькарів України отримала звання «Заслужений працівник культури». Треба обов'язково назвати і Евеліну Новопашину, творчий запал якої передається молодим. Взагалі варто назвати усіх. Тому що театр — це колективна творчість. Вистави не буде, якщо злагоджено не працюватимуть усі — від прибиральниці до освітлювача.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Довідка з Вікіпедії: Кіровоградський обласний академічний театр ляльок — обласний театр ляльок у місті Кіровоград.

Обласний театр ляльок розташований у центрі міста за адресою: вул. Преображенська, буд. 3, м. Кіровоград-25006, Україна.

Кіровоградський обласний театр ляльок заснований у вересні 1939 року. За цей час (станом на кін. 2000-х рр.) створено понад 140 постановок. Серед них як невмирущі класичні твори, так і твори сучасних авторів.

Починаючи від 1976 року театр міститься за сучасною адресою в середмісті Кіровограда — на площі Богдана Хмельницького.

Від грудня 1998 року театр ляльок очолює директор Григорій Миколайович Педько.

Працівники театру неодноразово нагороджувалися подяками та Грамотами управління культури облдержадміністрації та Мінкульту України.

На початку грудня 2009 року в театрі відбулися урочистості з нагоди 70-річчя від дня його заснування. А напередодні знаменного ювілею — у листопаді того ж (2009) року за значні творчі і виробничі здобутки, вагомий внесок у підтримку творчої молоді, пропаганду українського театрального мистецтва театрові було присвоєно звання академічного, й він отримав сучасну назву — Кіровоградський обласний академічний театр ляльок. Під час святкувань окрім концертної програми, підготовленої за участю дитячих самодіяльних колективів області та студентів театральних коледжів України, присутнім було запропоновано переглянути фотовиставку та слайд-шоу про історію та сьогодення кіровоградських лялькарів, а також усі охочі мали можливість переглянутти нову виставу театру «Ніч перед Різдвом» за однойменним твором Миколи Гоголя у постановці заслуженого діяча мистецтв України Євгена Гімельфарба, присвячену ювілею.

Відео. Промо-ролик вистави «Декамерон» у виконанні Кіровоградського академічного обласного театра ляльок