Стоунхендж в Поповому полі

Стоунхендж в Поповому полі

Нещодавно закінчилися охоронні археологічні розкопки двох курганів у Добровеличківському районі. Вони були виявлені на території Піщанобрідської сільської ради ще в березні 2012 року в результаті спільної діяльності НДЦ ОАСУ інституту археології АН України та співробітника відділу охорони культурної спадщини ОДА Валентина Собчука.

З цього приводу ми зустрілися з начальником цієї експедиції, кандидатом археологічних наук Миколою Тупчієнком.

— Спочатку ви, очевидно, назвете організації і людей, що допомагали в шляхетній справі збереження культурної спадщини, зокрема вашій археологічній експедиції.

Ми запропонували «Кіровоградграніту» частково профінансувати ці дослідження. Його керівництво пішло далі: нам надали транспорт, техніку, забезпечили харчуванням. Це стало можливим завдяки взаєморозумінню та добрій співпраці керівництва «Кіровоградграніту» з обласним відділенням УТОПІК. Хочу подякувати за філігранну роботу машиніста-навантажувача «Кіровоградграніту» Олександра Макушенка, а також школярів Нікіту Іванова,  Олександру та Серафима Сотул.

На жаль, ці кургани і те, що вони ховали в собі було приречені на знос. Я вдячний усім за допомогу. Але як людині мені прикро: на одне святилище на нашій планеті стало менше.

— Що ж уявляють собою кургани, які ви розкопували?

Перший висотою 35 сантиметрів, а в діаметрі 20 метрів, практично вже повністю розорений. Але тут ми знайшли дві кам'яні плити — перекриття поховань. Другий висотою один метр, у діаметр — 36 метрів. Тут ми також побачили дві плити. Але спочатку камені в лисячих норах. Обидва кургани цікаві тим, що пов'язані із прадавніми святилищами.

Перший датується початком другого тисячоліття до нової ери. Це так звана ямна культура. В ньому виявлено три поховання. Центральне — це, власне, дві культури. Друге, за всіма ознаками, також цієї культури, але пусте. Можна припустити, що його або пограбували ще у 19 столітті, або це — кенотаф. До першої версії схиляють кілька речових доказів: монета 1878 року, знайдена на поверхні кургану, та точильний брусок, що датується кінцем 19 — початком 20 століття,  знайдений під каменем перекриття. До речі, урочище, де велися розкопки, називається Попове поле. Тобто люди, які тут працювали на той час, могли дійти до каменя, зацікавитися, а що ж під ним, підкопати та підняти його за допомогою коней. На мою думку, рештки похованого там були.

Наступне поховання виявилося золотоординським. Воно датується 13-14 століттям нової ери, тобто з'явилося в період появи тут татар до прийняття ними ісламу. Крім решток похованого в ньому знайдено залізний ніж, стремено, точильним бруском, залізною пластиною і пряжечкою.

Але цей курган виходить за межі рядової могили завдяки тому, що в його західному секторі виявлено коло, викладене із каменю. Коло було невелике і знаходилося або на межі давнього насипу кургану, або за межами його. Це означає одне: незалежно від наявності могили, тут здійснювалися якісь обряди. Пов'язані із самим курганом, а може і ні. В переважній більшості в таких колах знаходять могили, вони називаються кромлехами. А тут ми бачимо коло або за межами, або в структурі кургану. І в самому колі не знайдено жодної могили. Взагалі нічого. Це просто магічне коло. Воно вказує на те, що тут було святилище.

Із цим курганом особливих загадок немає. А от другий (під номером 41) подарував нам більше загадок. В процесі досліджень тут ми отримали більше питань, ніж відповідей.

— В чому ж його загадковість?

— Під насипом ми сподівалися знайти один кромлех, а знайшли два. Причому, вони не були вписані один в одний, а існували паралельно. На рівні того ґрунту, по якому ходили колись давні люди.

— І, певно, у вас виникло питання, яке з цих кіл старше?

— Ми не могли на нього відповісти, поки не прокопали весь периметр меншого кола. Тоді виявилося, що воно ремонтувалося. Тобто воно існувало, заростало травою, заносилося пилом, і якась частина його візуально втратилася. Ось тоді люди її поновили. Але вони не попали точно в те місце, похибка складає 30 сантиметрів в бік, і вже трохи вище, бо попереднє каміння було засипане. Зроблене свідчить про те, що це святилище було безкурганним, і ним користувалися нечасто. Але якийсь обряд тут існував. На те, що це саме святилище, вказує і наступне наше дослідження: в середині його не було поховання. Проте майже в центральній частині був вкопаний камінь, що в перетині має прямокутну форму. Біля нього ми знайшли кістку тварини, трохи далі — кінський зуб. Тобто за всіма ознаками це — жертовник.

Ще один момент. Зі сходу це коло, а в діаметрі воно складає дев'ять метрів, має окремі камені, які винесені за його межі. Вони складають враження променів. Їх було знайдено чотири. А в південно-східній частині, також за межами кола, ми відкопали ще один жертовничок. Тобто ми побачили таку картину: жертовник в середині організованого простору і жертовник з його межами.

— А що ви знайшли у великому колі?

— Діаметром воно до 15 метрів і обнесене каменем значно більших розмірів. Та найцікавіше, що в його структурі ми знайшли великі брили, вагою від двох з половиною тонн до 1200 кілограмів. Таких брил виявлено п'ять. З них три знаходяться в стані «інсіто», тобто в такому положенні, в якому їх і поклали. Колись внутрішню частину цього кола вирівняли і засипали землею на висоту приблизно 50 сантиметрів. На цю висоту поставили брили. Їх контури дуже подібні до людських. В усякому випадку, добре виділена лінія плеча і шиї. В деяких випадках це підібрано, а в деяких підтесано. Отже, це антропоморфні стели.

Знову ж таки в середині цього кола ми не знайшли поховання. Але біля південного вертикального каменя побачили сліди багаття. А південна сторона, як відомо, це територія сонця. Потім в середині цього кола ми виявили жертовник у формі великого каменя, навколо якого були покладені менші. Тут же була знайдено денце посудини. Трохи згодом під жертовником ми відкопали практично весь профіль горщика. Він датується серединою другого тисячоліття до нової ери і відноситься до так званої зрубної культури.

— Чому вона так називається і звідки прийшла у ці степи?

— Вона прийшла сюди з Поволжя. Назва її походить від типу поховань, а ховали тоді у дерев'яних зрубах. Дослідники вважають що її представники — носії індоіранської мови. З нею пов'язують походження кіммерійців і скіфів. В даному випадку, ми зруб не знайшли. Але знайшли два поховання, які можна співвіднести з цією культурою. Вони зроблені неглибоко. Якщо там і були дерев'яні конструкції, то до нашого часу просто не збереглися. Рештки похованих імітували положення в людей в утробі. Але в центральному похованні ми побачили інше положенні — ніби в позі роденівського мислителя. І знаходилося воно під жертовником.

Всього в цьому кургані знайдено чотири поховання. Та, на жаль, останнє збереглося найгірше. Ми його навіть не змогли ідентифікувати.

В правій частині кургану, де найбільше кам'яних плит, дві плити виявилися скинутими. Це не від природи — це справа рук людських. Комусь вони дуже заважали. Точніше, комусь хотілося розірвати це магічне коло. Як правило, таке відбувається при зміні етносів. Коли на нові землі приходить людина і сприймає увесь оточуючий світ як чужий. Його потрібно нейтралізувати. Порушивши або частково знищивши ті сакральні споруди, які для попередніх були святинями.

— У цьому плані ми практично не змінилися. Це виявляється в позиції щодо пам'ятників: Леніна треба скинути, Кірова прибрати і таке інше. Як казав Воланд, люди залишилися ті самі, лише квартирне питання їх трохи зіпсувало. Та повернемось до питання, хто ж це зробив?

— Думаю, це були скіфи. Справа в тому, що в східній частині цього Попового поля є скіфське поселення 4-3 століття до нової ери. На полі ми знайшли уламки амфори і два наконечника скіфських бронзових стріл того ж періоду. А найголовніше: практично в центрі кургану ми знайшли велику яму, яка зруйнувала західний сектор малого кола. Вона пов'язана із скіфами. Отже, вони якраз і могли скинути ті плити, аби не псували їх обряд.

— Тут знову напрошується цитата «Да, скифы мы, да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами».

— Можливо. Але ж скіфи все ж таки щось залишили. Попри те, що вони наштовхнулися на гранітні виходи та не змогли поховати за обрядом власного вождя, залишивши його в проході. Поки що для нас загадка, чому їхня ментальність чи ідеологія заборонила їм шукати інше місце. Вони навіть не перенесли його в інший курган, що є неподалік. Тобто там, де почали копати, там і мали поховати. Це новий елемент, з яким я зустрівся в скіфському обряді.

Цікаво й те, що у скіфів вже був можливо звичай, а можливо й результат їхнього соціального розшарування — пограбування могил. Хоча Геродот пише, що скіфи з великою пошаною відносилися до померлих. В той же час ми не знаходимо нічого в похованнях 4-3 століття нової ери, тому що всі вони пограбовані. В даному випадку цього скіфа обібрано вщент. Все цінне було забране, а кістки без поваги кинуті назад.

— І це зробили самі ж скіфи?

— Так. Але є ще одна цікавинка. В бровці другого кургану ми знайшли поховання коня. Воно було зроблено в круглій ямі. Спочатку ми думали, що це результат пізнього поховання загиблої тварини. Але справа в тому, що біля жертовника було знайдено череп лошати без нижніх щелеп. Отже, все, що тут відбувалося, це не випадково. У цього коня не було черепа, і віком вони тотожні. Більше того, його поклали не на дно ями, вона  частково була засипана чорноземом та камінчиками, а вже на цю «подушку» поклали рештки коня. Тобто, це елемент обряду. І нова загадка.

В період, коли існувало святилище, в його північно-західній частині викопали п'ять ям і одну в північно-східній, які носять суто символічний характер. Чому так? Тому що починали дійство із заходу, із світу померлих до світу живих. І в силу того, що їх не всі використали, можливо, щось відбулося. Напевно, ті, хто прийшов сюди, якраз і поламали це святилище. Тобто це місце є свідком драматичних подій зміни етносів та культур.

Як правило, в таких курганах поховань більше. Це пам'ятка за попередніми даними є рівночасною Стоунхенджу. За своїм значенням вона є приблизно тим самим. По-перше, святилищем. По-друге, використання цього святилища як місця спостережень за світилом і планетами не виключається. Орієнтування великих брил на північний захід, на південний захід, на схід з векторами на схід і на північний схід може говорити про те, що це була своєрідна прадавня обсерваторія.

— Сподіваюся, за вашим кресленням астрономи зможуть визначити чи могла носити ця пам'ятка ще й характер обсерваторії.

— З 50 розкопаних мною курганів лише три-чотири були з кромлехами. Але зі стоячими плитами трапився до цього лише один років тридцять тому. Отже, подібна знахідка дуже рідка. Такий культовий об'єкт варто було б хоч раз зберегти. Або реконструювати хоча б десь поблизу. Чи в музеї. Цей об'єкт, врешті-решт, не такий монументальний як Стоунхендж. Але, говорячи, що на території Кіровоградщини мало туристичних об'єктів, втрачаємо власне Кам'яне коло — так перекладається ця англійська назва.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Один коммент. к записи «Стоунхендж в Поповому полі»

  1. Garda сказав:

    Последняя время более нормально! )

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪