«Тринди-бринди» почалися у сьомому класі

«Тринди бринди» почалися у сьомому класі

Минулого тижня у краєзнавчому відділі ОУНБ ім. Д. Чижевського відбулася творча зустріч з письменником-земляком Василем Мошуренком.

Василь Петрович народився і виріс у селі Розумівка Олександрівського району. Здобув дві вищі освіти — має фах філолога та історика. Понад тридцять років віддав педагогічній справі. Школа у Великій Чечеліївці, яку він тривалий час очолював, була однією з найкращих в районі.

Колись він поставив собі засторогу: «Василю, за тебе буде соромно Чехову, Єсеніну, Буніну, Василю Макаровичу Шукшину, Григіру Тютюннику...». Пройшли роки... Після інтриг, маніпуляцій, тиску з боку регіональної влади і, нарешті, звільнення з посади директора успішної школи Василь Мошуренко знову взявся за перо. І коли його твори почали публікуватися, виявилося, що це перо опинилося в руках майстра. Нині він входить у трійку найкращих сучасних новелістів України.

На зустрічі письменник довірливо відкрив багато деталей своєї біографії. Це була відверта і щира розповідь, яка перемежалася читанням віршів та прози, виконанням власних пісень під гітару. Василь Мошуренко на сьогодні має у творчому багажі кілька виданих книжок. «А писати якісь „тринди-бринди“ почав із сьомого класу. Була заповітна мрія: щоб мене надрукувала районна газета. Не надрукувала... А учора телефонує редактор і питає, чи можна помістити мою новелу у найближчому номері. Чого ж не можна?.. Мрії збуваються!», — жартує письменник.

Як відомо, його книга новел «Шедеври» номінувалася на обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. І це не якась прихована інтрига, не спекуляція словом, якщо розглядати назву. В ній правдиві, часом суворі, але й щемливі розповіді про дітей та дорослих. Це насправді художня книга. Якщо представники київської громади письменників вважають, що Василь Мошуренко у своїй прозі вирішує проблему вибору, розв’язує «вічну загадку любові» за Григором Тютюнником, то чомусь одна місцева пані письменниця знайшла в ній «чорнуху». Але це «найкращий безкоштовний піар» за словами письменника, за який він передає найщирішу подяку.

Як написав мені нещодавно цей неординарний літератор: «СЛОВО — це, перш за все, дуже щемкий матеріал, який може стати і дурним (інколи — потрібним) кастетом, і фундаментом для високого злету... А ще — це крила, що піднімають мою самість над буденністю... А ще — це ТЕ, що чують Люди МОГО Космосу... Інші ж не почують, як би я не намагався докричатись».

На одне із запитань присутніх на зустрічі читачів Василь Мошуренко відповів так: «Поки що не хочу „романяки“. Сьогодні так багато „романяк“, хоча розумні японці та й американці більше практикують літературу факту. І це іде на ура! А у нас „неформат“... Заходиш у видавництво, тобі одразу — „неформат“, давай романи... Класні романи вміють писати одиниці».

Зазначу: так само і писати вірші. Хоча Василь Мошуренко не рахує себе поетом, серед його віршів є справжні художні перлини. Варто лиш прочитати оце:

По всій планеті — дощ,
усім на диво...
Кипить у мами борщ,
як неня — сивий.

І, сподіваюся, вам стане зрозумілим, навіть відчутним той світ образів, в якому живе Василь Мошуренко. Романтик, який не пише романів. Прозаїк, який знаходить поезію життя навіть у буденних речах.

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ.

Фото Олени Карпенко, «Україна Центр»

Комментировать

Здесь еще много прекрасных стихов, интересных статей и красивых фотографий!

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки TribesTV и Novostejki

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪