В «бій» іде Роман Любарський?.. Досить помітний і непоганий кіровоградський поет Роман Любарський виступив на боці неоколоніальних сил у справі перейменування Кіровограда. Йому теж закортіло Єлисаветграда. Кортить йому вже давно, років з двадцять. Дуже відома і поширена ідеологічна сверблячка для степового краю. Його нова стаття на цю тему «Замість Кірова: козаків чи матір Іоана?» дуже сподобалася українофобам з сайту «Весь Кіровоград», який мріє стати «Всім Єлисаветградом». Все в ній, з його точки зору, історично вірно. Гарненько проїхався в ній автор по «сумнівній назві Новоказачин» і став в позу на «матірну сторону».

Дуже добре, що поетові «сумніви» не є істиною в останній інстанції, і прикро що пан поет не любить українських патріотів, тобто патріотів тієї землі, на якій він знову і не вперше мешкає. Якщо відкинути в бік образливі бризки слини, то Романа Любарського народженого в Кіровограді батьками народженими в Зіновьєвську від таки дідів, що народилися у Єлисаветграді можна зрозуміти. Романтика гусарів, сивої старовини допереворотних часів може опанувати любим розумом, а тим паче уявою та розумом поета. Поети вони мрійники, а тому читають в історії лише те, що їм подобається та збуджує. Останнє стосується уяви. Прикро, що не вистачає потуги зізнатися в тому, що «славетна» фортеця збудована на брутально відібраних у козаків землях була для них же катівнею, а «славний» Єлисаветград народив ноу-хау для Росії ХІХ століття — єврейські погроми. Чи приємно це згадувати та пов’язувати з іменем матері Іоана? Можливо, що не дуже, але то чиста історична правда.

(У цьому технікумі Кіровограда готують майбутніх машинобудівників.)

Є певна заковика і з приводу святості згаданої матері Іоана Єлизавети, бо її «недосвятими»... Мало хто вчитується уважно в святці та задає слушні незручні питання. Такі питання особливо не подобаються кіровоградським священнослужителям. Пошук істини схожий на пошук священного граалю. У вересні в один день церква вшановує одну поважну родину Захарія, Єлизавету та Іоана, що були батьком, матір’ю та сином відповідно. І лише останній має приставку «СВ.», що означає святий, а двоє перших трактуються як пророк та праведна, заслуга яких полягає у пророкуванні та народження Іоана. Приставки «СВ» вони не "заслужили «у церкви бо не були християнами. Згадана праведна Єлисавета була звичайною іудейкою. А в Кіровограді це ніхто не лише не бере до уваги, а навіть ікони їй малюють. Здається, що ще трохи і «наші московські проповідники» в Кіровограді канонізують і пророка Мохамеда... І чому про це не пишуть наші помітні і славні поети та журналісти? Немає замовлення? Оплата неможлива?

Але є замовлення побомбити словесно Сінченка за інтерв’ю Бі-Бі-Сі. Цитати вражають підступною аргументованістю та витонченістю. Судіть самі: «При обговоренні проблеми перейменування Кіровограда деякі місцеві історики, краєзнавці та політологи припускаються, як на мене, саме помилки другого роду і діють під гаслом «Бий своїх, аби чужі боялися!». Ті громадські діячі та партійці, що засліплені суто націоналістичною ідеєю, не допускають і думки, що місту може бути повернена його історична назва. Що саме тоді й почнеться його справжнє духовне й економічне відродження. Не вірять, що саме через багаторазове спотворення назви та віроотступництво свята покровителька і ангел-охоронець не опікуються цим містом. Скільки б коштів на їх зображення не витратили.

(Машинобудівникам Кіровограда є де працювати. Завод «Красная звезда», до прикладу, має довгу історію. В строю до сих пір.)

Примітно й те, що в цій справі (не допустити повернення назви «Єлисаветград») братчики-патріоти вже багато років блокуються із затятими своїми опонентами — комуністами та соціалістами. Останні, як зазначив новокозацький політолог Дмитро Сінченко в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, «доводять, що це питання не на часі, тому що є ремонт доріг, комунальні проблеми тощо». От які погані ті патріоти! Ніби вони не про своє і не в себе вдома...

(Завод «Красная звезда» був заснований двума англійцями, братами Ельворті. Достатньо швидко стаі одним з найбільших підприємств міста. Томас Ельворті (праворуч) помер в Єлісаветграді у 1892 році від тифа, а Роберт — у 1925 році в Югославії.)

Стосовно «відродження», що планує поет Любарський після повернення назви, якось не історично виглядають замовчування при цій назві масових пожеж, епідемій та п’яти єврейських погромів.

Яка свята покровителька? І храму за ті роки її імені в місті не було, а чому не було написано вище, а ангелів-охоронців ставлять лише на цвинтарях для охорони вічного покою... Здається місцевий янгол-охоронець таки охороняє спокій на спочилою імперською назвою міста на честь цариці-поработительки краю.

Оспівана поетом «слава гнобителів» звичайно дуже надихає українофобів, але є прикрою для справжніх українців, що щиро жаліють поета та бажають йому не подавитися при вживанні шматком українського сала не від Росії, і не від Єлисавети.

Автор: Анатолій Авдєєв

Выше и далее фотографии и текст заметки Бориса Мавлютова «Кіровоград. Прогулянка містом. Архітектура. Пам’ятки. 2011 рік».

Кировоград. Прогулка по городу. Архитектура. Достопримечательности. 2011 г.

Продолжение на русском языке оригинала

Как известно, каждый народ на Земле имеет своего правителя. А тот, в свою очередь, практически всегда имеет свой народ. И хотя не обязательно, что этот процесс есть проявление взаимной любви и уважения, имя властителя государства стараются как-то сохранить в веках. Не стала исключением и Елизавета Петровна, дочь Петра Первого и владелица роскошной коллекции дворцовых фаворитов. В середине 18 века Елизавета начала создавать линию военных поселений под названием Новая Сербия, куда разрешалось переселяться сербам, страдавшим от австрийского гнёта. Одним из фортификационных сооружений этого района стала крепость Святой Елизаветы, построенная на высоком берегу реки Ингул. Через несколько десятитлетий крепость потеряла своё военное значение, вооружение было перевезено дальше на юг, в Херсон, а на её месте появился город, названный Елисаветградом. После революции Елисаветград некоторое время был Зиновьевском, напоминая всем, что является родиной одного из руководителей нового государства, потом носил имя Кирово, фонетически более подходящее для деревни, и уже в 1939 году стал Кировоградом, оставаясь им до сих пор.

Около ж\д вокзала разговорчивая бабушка продавала пирожки. Горячие и большие. Узнав, что подошедший покупатель интересуется не только здоровой и недорогой пищей, но и достопримечательностями города, она уверенно показала направление нужного движения. И действительно, вскоре показались старинные и интересные здания больничного комплекса Св. Анны. Надписи на стене подсказывали, что в данном корпусе находится роддом.

...

Здание заводоуправления сохранилось, возможно, с той поры.

Спортклуб предприятия также расположен в старинном особняке.

Памятный знак «Красной звезды» даёт возможность заинтересованным покупателям осмотреть образец продукции.

Старинный железнодорожный мост. (Город находится на построенной в 1869 году линии Харьков-Одесса).

Фрагмент монумента в память Великой Отечественной. На нём фамилии павших жителей города.

О елисаветском периоде жизни напоминает очень многое. На этих улицах жил (да и сейчас, наверное, живёт) народ небогатый.

Но в бурно развивающемся на стыке веков Елисаветграде было немало и обеспеченных граждан. (Судя по сохранившейся застройке).

Один из них Самуил Вайсенберг. Специалист по женским внутренним болезням. И жил, и принимал больных он в этом здании. Сейчас здесь Упраление здравоохранения.

Все знают, что умный в гору не пойдёт. В Кировограде он рискует не увидеть много интересного. Т.к. город раскинулся на склонах холмистых берегов Ингула.
Юридический институт.

Монумент «Ангел-хранитель Украины установлен к 2000-летию Рождества Христова и 250-летию города.

Легендарная „Катюша“ напоминает о Кировоградской наступательной операции, в результате которой был освобождён город.

Кировоградские аэропорт и автовокзал расположены на одной площади, что очень удобно. (Железнодорожный тоже неподалёку).

Католический храм Святого Духа.

Городская синагога.

Сбоку у неё спортзал. Ничего удивительного. В здоровом теле — здоровый дух.

Напротив находится музыкальная школа. Среди её учеников есть известные люди. В том числе, Юлий Мейтус, написавший первую туркменскую оперу.

Посмотрим вдоль улицы.

Скрыта разросшимися деревьями больница. Бывшая частная клиника Гольденберга.

Главный православный собор Кировограда — Преображенский.

Во дворе буйство зелени и цветов.

Администрация города и городской совет. Здание построено на месте разрушенного в 30-е годы 20 века Успенского собора.

Рядом памятник бывшему градоначальнику Александру Пашутину. Он руководил городом в конце 19 — начале 20 веков. Память о себе оставил хорошую, был похоронен на кладбище около Успенского собора. Александр Николаевич известен среди горожан своей честностью, и, видимо, памятник установили неспроста, а в расчёте на то, что облачённые властью люди, глядя ему в глаза, умерят страсть к нецелевым расходам бюджетных средств до разумных пределов.

Встречались в нашей стране руководители, думающие о развитии государства и позже. Кто-то считает таковым Сергея Мироновича Кирова, памятник которому стоит на центральной площади города. Он умел говорить с народом.

Хотя барельеф на памятнике ясно показывает, что о поговорке «С помощью кольта и доброго слова вы сможете достичь гораздо большего, чем только одним добрым словом» тогда не забывали. Конечно, она верна и в наши дни.

Здесь же, на площади, два фонтана.

И ряд интересных зданий.

Управление Нацбанка.

И Казначейство.

Художественный музей в прошлой жизни был торговым «Пассажем».

А Краеведческий именовался особняком Барского.

Педагогический университет строился как женская гимназия.

В управлении МЧС располагалась мужская. В ней учился Игорь Евгеньевич Тамм, известный физик, академик.

Городская стрела Амура находится недалеко от здания Горсовета. Памятник несложный, но внушительный список филантропов (так их представили на пояснительной табличке), помогавших его создать и установить, говорит о том, что любителей амурных дел в городе достаточно...

Похоже, что во время Великой Отечественной Кировоград пострадал несильно (в сравнении с другими городами). Сохранились целые улицы старинных домов.

В центре берега Ингула одеты камнем.

Пешеходный мост увешан замками. Интересно, повлияла ли эта стремительно разнёсшаяся мода на прочность семей? Или, всё-таки, замки правильней вешать на другое место?

Человек с квадратной головой. Напоминание о Чернобыле.

Рождественский собор. Бывшая греческая Владимирская церковь.

Аппеляционный суд области.

У прокуратуры часовня. Либо памятник, судя по виду.

От крепости Елисаветы осталось немного. Да и толку от подобных сооружений в современных противостояниях немного. Когда враг может сидеть в правительстве страны, приходить посредством Интернета, а то и жить внутри самого гражданина...

Во времена Богдана Хмельницкого этот вопрос был проще.

Утомлённое за день солнце теряло высоту. Вечерние краски стали мягче и глуше.

Филармония походила на румяную девицу, смотрящую в ожидании сквозь деревья... Скоро начнётся концерт. Ожидается много интересных зрителей.

Тарас Шевченко занял самое важное направление — у детской библиотеки. Дети, ведь, наше будущее, а проблем с ними всегда хватало.

Покровская церковь ловила последние лучи солнца, которое готовилось скрыться за соседними многоэтажными домами.

В это время надо быть особенно бдительным.

Пешеходная зона на улице Ленина постепенно наполнялась гуляющими. На ней много шикарных особняков.

Памятник первому трамваю.

До захода солнца увидел ещё три интересных здания.

И гигантскую стрекозу.