* * *
Весна… Її не зупинити плин…
Та землю крають не плуги, а танки.
І в сонячні ясні квітневі ранки
Ці землі омина лелечий клин.
Тут влітку проросте полин.

А восени чи буде хтось орати?
Війна… Це ти її плекав, наш «брате».
Ти споконвіку звик лиш брати.
І заповіді брав на кпин.

Сам Бог за це воліє покарати.
Труна… А поруч непритомна мати.
Був син один… Немає що ховати –
Ти спопелив його на тлін.
Героям – слава! Матері – уклін.

Слова… Слова, що йдуть від Бога,
Нестримні, як сама весна,
Тобі остання засторога:
«Геть, сатана!».

Роман Любарський