* * *
На заході криваве скло
Тече, пропалює палітру.
Над прірвою підстав крило.
Та марно. Ти в полоні вітру.

І він несе тебе чимдуж...
А ти все мариш про захмарне.
Лети, лети, голубко. Марне
Твоє чуття високих душ.

Твоє чуття в нечеснім слові
Гніздечко звило і пищить...
Чи вітер схильний до любові?
Чи бавиться? Що вік, що мить –

Йому однаково байдуже,
Танок він з марником веде.
Йому що біле, що бруде –
Не переймається тим дуже.

І ти за ним – у даль дальтонну,
Де присмерк, морок... Пустота
Тебе пестливо огорта –
Ні пані, ні жону, ні донну.