Пракоріння Романа Любарського, мабуть, ніколи не давало йому спокою: ні в житті, ні у творчості. Та стороння людина цього відразу не помітить. Не помітила цього і я, коли вперше зустрілася з ним як з поетом. Зате тоді привернули мою увагу його надзвичайна шляхетність, скромність і задумливий погляд. І тільки тепер, через п’ять років нашого знайомства, мене пронизало запізніле осягання того глибокого і сумного погляду. Бо тоді поет повернувся з другої своєї батьківщини, де «Каміння сиве Іудейських гір, Де ще не стерлися сліди Отця і Сина». Повернувся у місто, де народився, зовсім іншою, переродженою людиною.

Читать далее »