Все записи с меткой «вірші»

«Рік місячного метелика»

«Рік місячного метелика»

Так називається нова поетична книжка нашого земляка Григорія Ліщенюка.

Сама назва – вже довершений художній образ. Але в живій природі дійсно існує метелик з такою назвою. Дуже нарядний метелик вражаючої краси. Що цікаво, на перший погляд його крила здаються оксамитово-чорними з виразним і контрастним узором білого кольору. Але при падінні сонячного світла під певним кутом, чорна частина крила спалахує яскравим і насиченим синьо-блакитним кольором. Так і рядки, створені Григорієм Ліщенюком, при певному прочитанні спалахують різними барвами веселки.

Читать далее »

Одиниці часу

Одиниці часу

* * *
Час – чи не пастка для наших душ?
На початку усі біжимо чимдуж.
У фіналі ледь плентаємося
з повернутими головами,
І вдивляємося: чи Час іще з нами?..

Читать далее »

«В жовтій осені і в сутінках зими»

«В жовтій осені і в сутінках зими»

Творчість Наталії Бідненко – один з нечисленних прикладів того, як людина звертається до віршування у доволі зрілому віці. Її поетичний стаж складає трохи більше 10 років. Хоча сама Наталія Іванівна перебуває вже на «дачному» відпочинку. І це можна вважати феноменом. Попри сказане, чуття, які вона вкладала і продовжує висловлювати у своїх рядках, залишаються сильними, яскравими, чистими. Її думки і почуття звернені як до людей, так і до Бога. Чи не тому нова збірка поезій Наталії Бідненко отримала назву «Якби не Ти…»?

Читать далее »

«Де вогник той, що очі берегли...»

* * *
Де вогник той, що очі берегли,
Що видавав тривожну мудру душу?
Тепер, перелюбко, признатись мушу,
Ти потонула в чорториї мли…

Читать далее »

Івань Стьобань — Кома навиворіт

Івань Стьобань   Кома навиворіт

Олександр Косенко — «Апостроф»

Пам’яте
Я твій апостроф
І губи твої
Ніжно торкаються
Мого невагомого тіла
Крапля роси на долоні
Мене натремтіла
Щоб розділити
минуле з майбутнім
Читать далее »

«Коли мої дзвони останні проб’ють»

«Коли мої дзвони останні проб’ють»

* * *
Коли мої дзвони останні проб’ють,
Тоді лиш прощу, моя мила,
Що зрада твоя підняла в мені лють,
Назавше знесилила крила.

Читать далее »

«А ми, як завжди, у труді...»

«А ми, як завжди, у труді...»

* * *
А ми, як завжди, у труді,
Хоч видно край шляху земного…
Відходить вік — ну що такого?
Підуть поети – що тоді?

Читать далее »

«Вона іде… І зорі де-не-де…»

«Вона іде… І зорі де не де…»

* * *
Вона іде… І зорі де-не-де
Стлівають вохрою на синім.
Чи я бреду в туман, чи він мене краде
На битім на шляху осіннім.

Читать далее »

«Нехай не розродиться твоя ніч…»

«Нехай не розродиться твоя ніч…»

* * *
Нехай не розродиться твоя ніч
Світанком ніжним і безхмарним.
Убий мене або навік скаліч –
Не стану спомином примарним.

Читать далее »

«Не птаха висока, співоча...»

«Не птаха висока, співоча...»

***
Не птаха висока, співоча – холодна придонна риба.
Не провесінь голосних – лиш зойк, схлип.
Не певність сонця ув очі – примарна місячна скиба.
В безодню прочинені двері… та кроки – лиш рип, рип…

© Роман Любарський

Створення сайту - kozubenko.net | За підтримки promova.net та tepfasad.com

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪