Армія стала іншою. Армія намагається видужати. Але найздоровіша і активніша її частина все більше працює в режимі «задовбало». Під оберемком директив, під тоннами тупих, але детальних документів на кожен крок, в процесі імітації діяльності та імітації боєготовності дихання нового і живого сходить нанівець. Стара система паперової армії, що розжиріла, виправилася після удару нанесеного війною. Тоді і постала на видноті вся даремність «гвардії імітації». І необхідність реальних людей, командирів і дій.

Але гідра оправилася від удару і ожила. Гідра показує бойовому ядру хто в будинку господар. Гідра хоче їсти, управляти тими, хто гідніший за неї, і спокою власній дупі, природно, бажає теж. Будь-яка відкрита інформація про те, що відбувається, для неї смертельно небезпечна. Прямий зв’язок між ініціаторами здорових процесів та їх реалізаторами – убивчий. Гідра боротиметься, використовуючи величезний досвід задушення всього живого і осмисленого. Вона впевнена, що всіх нас переживе. Сподіваюся, їй обломиться.

Є системний принцип. Один з головних в армії. Ще з радянських часів він діє як закон. А в «тій» українській армії він став одним з головних. Він простий: «Не важливо як є, важливо як виглядає». Будь-яке реальне освітлення будь-якої існуючої проблеми вступає з ним в конфлікт.

Заручники цього закону всі командири, від верху до низу. Поки від них в першу голову вимагають «щоб все виглядало», «щоб було що показати», поки в армійському сленгу існує браве слово «показуха», що позначає ритуал імітації результату, — все буде так само або гірше.

Командирові, який реально наводить у себе лад, найскладніше. Цей процес неможливий без винесення сміття з хати. До фіналу командир на своїй посаді може просто не дожити. Його зжеруть. Тому що у імітаторів довкола все «виглядає». А у нього ні. Тому, що він реально працює. Тому що через нього доводиться виконувати свою функцію тим, хто ніколи не збирався цього робити.

А пресує його перевірками, доганами та істериками не вище командування, яке, скажімо, теж хоче реального результату, а верхній штабний прошарок, що розжирів, розплодився і очманів від неробства і безкарності, прошарок, що підтримується товстим шаром нероб середньої ланки. Якій до рота не уперлася боєготовність армії. Їм треба, щоб «був вигляд», щоб тихо, щоб вище начальство їх дупу підіймати не заставляло і не відривало від добування «бонусів».

А реально існуючі, до речі, справжні мотивовані штабісти і чиновники міністерства оборони, б’ються об них, як об стіну, у своїй меншості, вичавлюються або вже проковтнулися «системою».

Ось і виходить тупа ситуація. Є, скажімо, НГШ, який хоче мати під керівництвом боєготовну справжню армію. Є командири, які хочуть того ж і фактично працюють над втіленням цього бажання в життя. Але між ними товстенна стіна з багатозоряних і средньозіркових «керівників», що практично встановлюють правила гри. В результаті часто виникає дика ситуація. Наприклад, на черговій показусі стану справ, який-небудь з правильних комбригів або комдивів (або командирів рангом нижче) про себе матюкає того ж НГШ, заради якого він повинен влаштовувати цирк, а не займатися реальною справою.

А НГШ в цей час матюкає про себе цього ж командира, відчуваючи голиму показуху. Тобто двох потенційних союзників розведено по різних полюсах. А «ляльководи» цього балагана тут же. У свиті.

І в плюсі завжди лише вони. Не армія, не її керівництво, не справжні командири, а тупий баласт. Який упевнений, що він вкотре переживе будь-якого НГШ і будь-якого міністра. І буде, як і раніше, управляти армією, паралельно цідячи з неї всі можливі соки. Як було вже не раз.

І будь-яка відкрита інформація для них смертельно небезпечна. Вони б із задоволенням заборонили Фейсбук з Інтернетом, мобільний зв’язок і журналістів. І залишили б лише дротяний польовий. Так було б ще простіше мати всіх. І ситуацію цю можна пробити лише з двох сторін. Як тунель, назустріч.

Природно, за бажання і добрій волі тих, хто біля керма. І якщо вдасться відродити віру і довіру в тих, на кому все тримається. І не обдурити їх.  Сподіваюся, що я побачу це, ще перебуваючи в армії. Інакше все залишиться в руках «гвардії імітації». Які благі наміри не панували б серед вищих керівників армії. І хто б не був на їх місці.

Гліб БАБИЧ, позивний «Лінтяй».