Надії Савченко

Палка, незламна Квітка України –
Жіночими грудьми закрила лють,
Рятуєш вічну долю солов’їну
Тоді, коли цю долю б’ють і б’ють!
Коли ворожі «Гради» траекторять,
Несучи смерть, підступну і німу, —
Однісінька стоїш у непокорі,
Одна долаєш і брехню, й війну!
Тризуб на грудях – то твій гнів і слава,
Твоя печаль, що жде свою зорю…
В тобі одній зійшлися дві держави,
Зійшлися – і тираняться на прю!
І всі мужі ніяк не допоможуть
Вкраїнській жінці подолать біду –
О, Україно, депутатські ложі,
Я все ж додому повесні дійду!
Такою непокірною рабою
Я ще ніколи в світі не була!
Стоять «братки» московські за спиною
І ждуть, щоб чорту й душу віддала?
Та сонце світить ще сильніш між грати
І вітер з Батьківщини доліта –
Я не бажаю волю віддавати
Й свої дівочі молоді літа!
Я вистою стражденно молитвами,
Що й сліз моїх не вбачать вороги…
Я повернусь до тебе, рідна мамо,
Надіями останньої снаги…

Оксана Шпирко