Павло Чорний
Епістола Роману Любарському з нагоди його дня народження.
(Прочитана автором 26.12.2015 у читальному залі відділу краєзнавства ОУНБ ім. Д. Чижевського)

* * *
Погодьтеся, у нього вигляд – царський:
Поважна сивина, шляхетні вуса...
Якщо ви не знайомі, це – Любарський,
В якого епікріз – «хронічна Муза»!..

Віршує він, неначебто хворіє.
Хворіє ж так, як створює вірша,
В якому і сумує, і зоріє,
І римами кричить його душа!

А душу Рома має вкрай чутливу.
У ній: і літня спека і сніги.
Коли ж не вистачає сенсетиву,
Тоді співає... голосом Шульги!

Є компетентним у всілякій темі.
Мандрує крізь ресурси, блоги, сайти...
Зі Смичеком – у творчому тандемі –
Отримує катарсиси й інсайти!

Хоч витримка в Романа бездоганна,
Та має кулаки його добро:
В памфлеті будь-якого графомана
Він без жалю «посадить на перо»!

Тож Рома – «журналюга» дуже спритний,
Розпише, як то кажуть, «під горіх».
Його бояться Клочек, Шовкошитний,
А Вася – поважає більш за всіх!

Тож з Ромою не будь без остороги
Й «малоросійства» тему не чіпляй,
Бо цей романтик з творчої дороги
З неправди зірве камуфляжні тоги,
А голому – хоч сам себе стріляй!

І навкруги – як з «шостої палати» –
Ряди недолікованих людей...
Кричить Роман: «Не можу я мовчати.
Бо баляндрасів скрізь апофігей!»

Відомий дуже Рома у народі
Колізіями творчої душі...
Читають Рому й на Близькому Сході,
І навіть в Злинці вчать його вірші!

Він – натуральний у своїй основі.
Лише жінкам дарує свій секрет.
Він кинув якір у «Народнім слові»,
Та зразу втік до Льови, у декрет...

Як бачимо, і тут усе не просто:
Як всі, Роман радіє і страждає...
Нічого, що йому вже дев’яносто, –
На п’ятдесят приблизно виглядає.

Ще мерехтять його таланту грані.
Ще порох є й на берег – не пора!
Ні тремор рук, ні зуби у стакані
Не вирвуть з пальців гострого пера!

Фотографії з альбомів Романа на сайті «Фотострана»