Анатолій Кичинський
Мисливець

Ти ніколи нікому не вір,
що я ніжний приручений звір.
Я — мисливець, підступний та хитрий.
Я на правила гри наплював
і нарешті тебе вполював.
Сльози радості, дівчинко, витри.

Не радій мені більше. Не смій
сподіватись на мене. Я — змій.
Надто бійся моєї спокуси.
Не спіши признаватись мені,
що зі мною тобі не страшні
ні потопи, ані землетруси.

Я герой, але зовсім не той,
хто потрібен тобі. Я герой,
але знала б ти, що я накоїв!
Я до тебе на крилах летів,
та злякався таких почуттів.
Не молись на подібних героїв.

Я ікона, але не свята.
О, яка ти свята простота!
Йдеш до мене, немовби на свято.
Зупинись та отямся! Я — міф.
Я — твій сон, у якому я міг
лиш одне — обіцяти багато.

Я ніколи не стану твоїм.
Із надій побудований дім —
ненадійний притулок. У ньому
ти не матимеш затишку, ти
все гадатимеш, як би втекти
до господаря справжнього дому.

Там на тебе чекає не суд.
Там до ліжка тебе понесуть,
наче стяг відвойований. Там ти,
тільки там ти в раптовій журбі
заспокійливо скажеш собі:
«Він — герой, але з префіксом «анти».

Ради Бога, не вір цій дурні!
Це язик мій помстився мені
за недозвіл сказати: «Кохана,
слава Богу, що ти в мене є!
Ти — мій янгол, ти — небо моє,
ти — земля моя обітована».

Звідки, дівчинко, знати я міг,
що для мене Господь приберіг
серед осені — літо з весною?
Але досвід, мій сивий двійник,
як мисливець у нетрі, проник
мені в душу і злився зі мною.

Я мисливцем себе називав,
і повір: я не фантазував.
Я і справді виходив на лови.
І летіли у сіті ловця
легковажні жіночі серця,
що легкої шукали любови.

Але ти... Ти звела нанівець
ту свободу, якою ловець
дорожив над усе в цьому світі.
Тож ніколи нікому не вір,
що я ніжний приручений звір.
Я — мисливець, що втрапив у сіті.