Ірина Требунських

* * *
В кишені – гривня, а на дворі – дощ.
І повість дописати я не в змозі…
Згадав чомусь я Гончаренків «Борщ».
Бо рима ця маячить на порозі?

Тихенько підморгнула та пішла.
За римами вже не люблю гонитву.
Бо вся поезія – лише вербальний шлак.
Та вогнище так прикрашає битву!

Комусь досвітня трапилась зоря,
Комусь – занадто запізніла.
Але між ними та над ними – пря!
Ця істина життю не мила…

Бо жодному не світить перемога.
Для всіх тут передбачений фінал:
Ми, як один, полинемо до Бога,
У грішників й святих – один портал.

А поки що всі нишпорять, як миші,
І чубляться, й волають у Фейсбук.
А мудрість потребує тільки тиші,
Так, як чорнозем потребує рук.

О, життєдайна Всесвіту кринице,
Відкрий свої джерела хоч на мить,
Бо людство так недосконале й нице,
Яким було ще на зорі століть…

джерело