Творчість Наталії Бідненко – один з нечисленних прикладів того, як людина звертається до віршування у доволі зрілому віці. Її поетичний стаж складає трохи більше 10 років. Хоча сама Наталія Іванівна перебуває вже на «дачному» відпочинку. І це можна вважати феноменом. Попри сказане, чуття, які вона вкладала і продовжує висловлювати у своїх рядках, залишаються сильними, яскравими, чистими. Її думки і почуття звернені як до людей, так і до Бога. Чи не тому нова збірка поезій Наталії Бідненко отримала назву «Якби не Ти…»?

Пам'ятаючи, що коханню ми підвладні у будь-якому віці, зазначу: саме це велике і глибоке почуття веде нас шляхами художнього самовираження. Саме воно надихає на життя і на творчість, даючи дивовижний заряд енергії та підказуючи засіб її перевтілення. Один з цих засобів – версифікація. Тобто робота над поетичним словом, робота з художніми образами.

Наталія Бідненко в цьому сенсі працювати вміє. Її поезія мелодійна, виразна, еспресивно-емоційна. Образи – прозорі, почерпнуті з українського мелосу. Мова афористична, достатньо символічна, але не зарозуміла. Чого варті, наприклад, такі рядки:

Серця гострим різцем я твій образ карбую
В скелі пам’яті – щоб на віки!

Або:

Я на вівтар своєї  долі несу умиті почуття.

Або:

Дощем напоєна по вінця зелень лісу
Сп’янила душу ліпше од вина.

І ще:

Шлях згорнувся в сувій і ховає від мене сліди.

Багато поезій Наталії Бідненко відтворюють картини рідного краю. Це теж вияв любові. Любові, яка від милування і захвату рідним краєм переростає у більш сильне і глибоке почуття – почуття патріотизму. Воно складається зі знання та розуміння історичного шляху України, з уроків її мудрості й краси, з кровного єднання з її культурними традиціями, зі співпереживання її драматичної долі. Про це вірші Н. Бідненко «Маленька хатинка...», «Ой, то не маки у полях...», «Чорнобильська зона», «Молитва за Україну» та інші.

Ще один з провідних мотивів цієї збірки і взагалі творчості нашої поетеси – пошук себе, пошук тієї струни, що гармонізує душевний неспокій, щоб подолати «споминів кордон», втамувати спрагу зболеної душі та перетворити «споконвічний мінор» на «переливи осіннього скерцо». Ширше – це віковічна тема призначення поета і поезії. Показовим тут є вірш «Від небокраю до крайнеба».

Побажаємо ж Наталії Бідненко поєднати, як заповів Поль Верлен, «сурму і флейту, мрію й сон». А головне – не втрачати надію і «в жовтій осені і в сутінках зими»!

Любомир РОМАНОВ.