* * *
Де вогник той, що очі берегли,
Що видавав тривожну мудру душу?
Тепер, перелюбко, признатись мушу,
Ти потонула в чорториї мли…

Де трепет той, з яким взяла до рук
Своє дитя, або найпершу книгу?
Тепер не в очі я дивлюсь, а в кригу,
І не слова бринять – пустотний звук!

Тебе холодний зігріва вогонь.
На те ти запросила вітер в серце.
Не світиться вікно – тьмяніє скельце…
Весільний сніг упав з моїх долонь…