* * *
А ми, як завжди, у труді,
Хоч видно край шляху земного…
Відходить вік — ну що такого?
Підуть поети – що тоді?

Поет мовчить серед друзяк.
Бува чи солодко, чи гірко,
Його римована говірка
Про це розкаже, позаяк

Митцю накреслено незримо
Любов і правду боронить.
Якщо життя обірве нить,
Залишаться чуття і рими.

Сидиш чи рухаєшся маршем,
Слова приходять і бринять…
То сходить Божа благодать,
У вірш складаючись назавше.

Не спи, поет, гори, свічадо,
Ти теж творець таємних див.
Слова твої із криг та злив,
Із променів, що сяють радо.

…А поки що течуть плітки,
Як потічки сміття і бруду.
Поет не вимагає суду –
Лишень свободи три ковтки.

Та сходить осінь – вірний знак,
Що час підводити рахунки.
І той, що водить за лаштунки,
Питатиме не скільки – як?..

© Роман Любарський

Картина: Йосип і Марія на шляху до Віфлеєма