* * *
Час – чи не пастка для наших душ?
На початку усі біжимо чимдуж.
У фіналі ледь плентаємося
з повернутими головами,
І вдивляємося: чи Час іще з нами?..

* * *
Час – це гойдалка між «ось» і «завтра»?
Час — невимовна космічна мантра?
Чи хвиля сліпа і сумна,
Що змиває тебе з човна?

* * *
Час – то є пам’яті образи й знаки.
Вчіться читати їх, небораки.
Кажете, «буков» занадто багато?
Мало хрестив вас ремінчиком тато!

* * *
Час – це картини Ватто і Гогена,
Білі знамена і чорні знамена,
Струмінь води, лебедине крило,
Очі дружини, дитини тепло,
Бджілка над лугом, у горах луна,
Біль, що у серці від горя зрина,
Шепіт трави, небеса голубі,
Зорі над степом і космос в тобі.

© Роман Любарський