* * *
Тихенький дощик – лагідний, як тіло
Коханої, коли воно бринить,
Коли в обіймах тільки-но зомліло
У неповторну і буремну мить
І ще благає ласки, поцілунків
І дотиків, і заблукалих слів…
Той час, як дощик, так раптово сплив,
Залишивши лише примару трунків.

* * *
Жар-птиця та Фенікс на сонці згоріли.
Гуляв Кожум’яка, та нині обм’як.
Затупились з часом Амурові стріли,
Чи може у Мавок серця скам’яніли,
В дібровах глухих зажились позаяк…