* * *
Вона іде… І зорі де-не-де
Стлівають вохрою на синім.
Чи я бреду в туман, чи він мене краде
На битім на шляху осіннім.

Вона іде… І степ ковтає біль.
І сплачує податок до зернини.
Полин під тином, на причілку – хміль.
А по-над ставом – стогін Катерини.

Вона іде… І облітає гай.
І озираються на дім лелеки.
І свище вітер, як хльосткий нагай.
І губиться десь вогник недалекий.

© Роман Любарський