Арсеній Тарковський

* * *
Зажди, вогні купальські ночі
Струїли серце й породили сон,
А підеш в ліс, і візьмуть у полон
Веселих відьом українські очі.
Я тричі перед світом завинив,
Я чув твій плач, та не була ти винна,
Я говорив з тобою, Катерина,
Так, ніби час мого життя вже сплив.
І бачив я: встає із темних вод
Сон-папороть в слабкому коливанні,
І ти ідеш або пливеш в тумані,
І стане він веселкою от-от.
Тебе утретє волі я віддав,
Ти чайкою злетіла в світ вертепний,
Я двері зачинив і слухав вітер темний,
І глиняне череп’я рахував.

© Переклад Любарьський Р.Р.