Ніколи у жодної влади я не просив ні квартир, ні посад, ні будь-яких преференцій.

Лише цього року наважився подати на розгляд комісії при ОДА рукопис невеличкої книжечки віршів, аби отримати на її видання державне фінансування. Згідно з вимогами приніс і віддав пану Ю. Солтику всі необхідні «папери»: текст книги, дві рецензії від інших майстрів слова та калькуляцію майбутньої книжки, яка, за розрахунками видавця В. Лисенка, потягла аж чотири з половиною тисячі гривень.

Півроку чекав, поки комісія нарешті винесе свій вердикт. І ось тиждень тому почув від пана Ю. Солтика: «Вам відмовили через те, що у вас там інтимна лірика». Оскільки розмовляли ми по телефону, він не міг бачити у цей момент вираз мого обличчя. От-от! Ті, хто мене добре розуміють, подивляться просто зараз у дзеркало. Гадаю, на ваших обличчях теж пробіжить уся гамма почуттів...

Так, потім можна довго сміятися. Бо такого формулювання навіть Чехов би не вигадав. А от наші літературні «комісари» винайшли! Їм, певно, невтямки, що спілкування з Музою Поезії завжди було справою інтимною.

Посміялися? А тепер будемо аналізувати.

По-перше, книжка, яку я назвав «Вертоград багатоцвітний», має три розділи. І лише один з них представляє дійсно інтимну лірику. У першому міститься лірика філософського і громадянського звучання; у третьому – переклади, тексти яких теж переважно не інтимні.

По-друге, з цього виходить, що книжечку цю ніхто не відкривав і вона даремно пролежала півроку.

По-третє, схоже, і рецензії ніхто не читав, а якщо й знайшовся такий, то знехтував думкою рецензентів. Ось одна з них, кандидата філологічних наук Антоніни Царук: «Збірка містить три розділи, кожен відбиває складники авторської концепції гармонійної світобудови: органічну сув'язь особистісного самоусвідомлення та світових реалій, природних ландшафтів та духовних цінностей, жагу родинного щастя...». А ось друга, доктора філологічних наук Антоніни Гурбанської: «Художню модель «людина і світ» поет підпорядкував осмисленню проблем «людина і мораль», «людина і Бог», «життя і смерть», «митець і народ». Бог та біблійні ремінісценції символізують вищу справедливість, гармонію і красу світобудови. Саме в такому дискурсі осмислюються сучасні події на Сході України, трагедії матерів її загиблих захисників, доля людини, роль митця в житті народу й виражається віра в перемогу добра та справедливості».

Я знаю, що у складі кількох літературних комісій місцевого та обласного рівня маю своїх «доброзичливців». Це люди, що уміють втертися в довіру при будь-якій владі, заповзятливі, спритні, які удають із себе чи то письменників, чи то знавців літератури, а насправді протягують рішення за кулуарними домовленостями. Про це писав неодноразово. І позиція моя щодо оцінки підкилимних ігор та руління «сірих кардиналів» незмінна.

А те визначення, яке вони дали моїм творам, лише підвищить інтерес до них.

Та все ж мене дивує, чому справжній інтерес до них виявляють як організатори конкурсів, так і видавці у Харкові, Одесі, Полтаві, США, Німеччині, Ізраїлі, Росії, а місцеві «експерти» старанно не помічають. Тому що я не з їхньої «команди»? Бо не навчився оббивати пороги високих кабінетів? Бо не бажаю «домовлятися»? Чи тому, що пишу інтимну лірику?

Роман Любарський, лауреат кількох міжнародних та всеукраїнських літературних конкурсів.