«Дитиною» колега Романа по творчому цеху Антоніна Корінь назвала його книгу «Зерно і посох». Презентація цього видання відбулася в Кіровоградському обласному художньому музеї (сайт). Деякі знайомі автора знали, що ця акція співпадає з його 55-річчям, а коли почули, що в цей же день поет ще й одружується, то в більшості своїй гадали, що то жарт, прикол, можливо, якась передноворічна інтермедія.

Одначе ж ні!

Роман Рафаїлович і справді з'явився в залі в святковому костюмі, з білою квіткою на лацкані й під руку з нареченою в сріблястому розкішному платті та фаті! Одразу після документального оформлення шлюбу з Людмилою Солодовою поет поспішив до читачів, і «три в одному» торжества не розчарували публіку, що має смак до театралізованих видовищ. Друг бенефіціанта по скайпу виконав пісню на його вірші. Довкола сцени були розміщені фото Романа — головним чином пейзажі та непересічні архітектурні об'єкти. Було продемонстровано слайд-фільм про історію зустрічі молодят. Антоніна Корінь познайомила їх на поетичній тусовці в Покровському Кіровоградського району і тоді не знала, що «засватає» поетесу з Компаніївки. Знімки відобразили і ключові моменти біографії Романа, зокрема, його життя в Ізраїлі, конкретно в Єрусалимі. Друзі виконали віденський вальс, текст якого Людмила написала у Відні під час круїзу по Європі. Пара прочитала уривки зі свого електронного листування у віршах. Воно було побудоване так, що останній рядок поезії одного автора ставав початком вірша іншого.

А сама книга «Зерно і посох» із присвятою «коханій дружині Людмилі» трохи не в риму з легким та веселим сценарієм презентації вийшла місцями журливою. Навіть вірші про кохання подекуди позначені зневірою та острахом перед можливим щастям. Особливо гостро, до серця пробиває ностальгійна тема у поезіях, що написані між 2000 і 2007 роками в Єрусалимі. І це не просто ностальгія, яку підсилюють державні кордони. Це та ностальгія, від якої можна страждати і живучи за два квартали від провулків, що ведуть «до хати, якої вже нема». Це туга за дитинством, за батьками, які вже відлетіли на небеса, за тим світом, що через пелену часу просвічує лише сонячною безтурботністю. Тоді це сприймалося як належне, а тепер щемить…

Коли бесідує зі мною Бог,
Він теж пригадує
Смак слобідської вишні.
І келих ми п'ємо один на двох,
І огортає сум обох…
Хмелію першим я,
А потім — Вишній.

Роман Любарський народився в Кіровограді і виріс на Великій Балці, де тепер від колишнього обійстя лишилася лише велика тополя, а тоді була тонесенька до непомітності. Закінчив Кіровоградський педінститут імені Пушкіна (тепер університет імені Винниченка), працював у школі, в різних газетах. В Ізраїлі мав далеку від літературних справ роботу, але вірші писав і там. Друкувався в Єрусалимі, Філадельфії, Нью-Йорку. Писав здебільшого російською («Зерно і посох» — всі оригінальні вірші й переклади Шекспіра, Ахматової, Цвєтаєвої та єлисаветградця Дона Амінадо — українською), є членом Спілки російськомовних письменників Ізраїлю. Ще живучи там, видав поетичну збірку в Каневі. Після повернення в Україну працював журналістом у Києві, а нині у газеті «Народне слово». Прийнятий до Конгресу літераторів України. Колеги, друзі, знайомі Романа ще з «дофейсбучних часів» (вислів президента АУП Віктора Шила) наголошували також на успішних краєзнавчих пошуках Романа Любарського. Зокрема, він давно займається дослідженням творчості наших земляків — поета Арсенія Тарковського та кіноактора Юліана Панича.

Автора книги, ювіляра і новоспеченого главу нової сім'ї вітали Ольга Кизименко, Олександр Косенко, Віктор Лябіхов, Олександр Сікорський, Валентина Бажан та інші. Молодята зробили на сцені тур вальсу, а глядачі обсипали їх трояндовими пелюстками.

Ніна Даниленко.

Більше фотографій дивіться в альбомі:
«Творчий вечір 26 грудня 2012 року»