Минулого тижня відбувся брифінг маестро Любовича, художнього керівника уславленого камерного хору. Він представив проект концертного туру з поетичною назвою «Хорові рапсодії степової Еллади», започаткований і підтриманий головою обласної державної адміністрації Сергієм Ларіним.

Як пояснив Юрій Любович, проект покликаний привернути увагу влади і громадськості до проблеми скорочення кількості музичних шкіл в області. Це відбувається, переважним чином, через недостатнє фінансування цих шкіл місцевими бюджетами. Підтримку ідеї обласною владою Юрій Любович охарактеризував, як неперевершений випадок у своєму житті: «Я звернувся – і мене почули. Це вперше, коли влада так чує митця!».

Першими у гастрольній карті хору стануть Побузьке, Знам'янка, Новоукраїнка та Олександрія. Щодо творів, які увішли до програми, маестро зауважив, що виступи складатимуться із двох блоків. Перший присвячений українській музиці, у другому – найкращі доробки світової.

Як повідомив Ю. Любович, матеріальне забезпечення гастролей взяла на себе обласна влада. Він нагадав, що раніше неодноразово звертався до попередніх керівників міського та обласного рівнів з пропозицією сприяти виступам камерного хору в школах Кіровоградщини. І навіть безкоштовно. Але вона не була оцінена належним чином, виступити вдалося лише у двох школах міста. Мета проекту, ще раз наголосив хормейстер, – підтримати музичні школи області та повернути дітям інтерес до музики. Митець переконаний: проект не буде одноразовою акцією. Він зауважив, що вже обговорив із керівництвом можливість виступу камерного хору в усіх регіонах області. Фінальний концерт він мріє провести в обласній філармонії, або ж показати велике хорове ревю на центральному майдані Кіровограда.

Гастролі, за словами Ю. Любовича, спрямовані також на пошук самобутніх талантів на місцях, що сприятиме подальшому розвитку започаткованого ним фестивалю дитячого хорового співу «Золотий Орфей», участь в якому на сьогодні беруть дитячі хорові колективи загальноосвітніх та музичних шкіл не тільки Кіровоградщини, але й інших областей України. Всі ці заходи, вважає митець, загострять увагу до проблем дитячих музичних шкіл, які в невеличких містах і селищах залишаються бодай останнім форпостом осередків культури. Адже музична освіта дітей є найбільш гармонійним засобом виховання свідомого громадянина, патріота, будівничого нової держави.

Поїздка перша. Побузьке

Брифінг відбувся у понеділок, а вже у суботу хор Юрія Любовича вирушив у Побузьке. О сьомій тридцять ранку всі зібралися у фойє музичного училища. Дисципліна! Але чому немає керівника? Виявилося, що йому довелося повернути власне авто у бік філармонії, де вже півгодини автобус чекав на апаратуру, аби розв’язати цю проблемку. Та ось, нарешті, з’явився і Юрій Васильович. А слідом за ним підрулив комфортабельний «Вольво». Жінки та дівчата першими «окупували» місця. Справжні ж лицарі почали виносити і вантажити куби-підставки. Та де в світі ви бачили, щоби керівник такого поважного віку робив те ж саме нарівні з двадцятирічними парубками? Впевнений, він не позував, і робив це не вперше.

Дві з половиною години промайнули непомітно. Увесь цей час Юрій Васильович згадував минуле, розповідав про свої зустрічі та бесіди з різними керівниками. В тому числі із заступником голови облдержадміністрації Олександром Шаталовим, турботами якого і був, власне, організований цей тур. А коли повернули до мальовничої місцини, що зветься Мігія, маестро гучно, на весь салон, повідомив: «Ось тут мій батько вперше залицявся до моєї мами!». Така відкритість говорить про щирість характеру, відвертість і доступність. Що не виключає (як це було видно з його спогадів) твердості, наполегливості та принциповості. Інакше – за умови всіляких економічних та соціальних безладів – як можна було протягом 35 років утримувати такий складний «інструмент» як хор?

Прибувши на центральну площу Побузького, де навколо пам’ятника Леніну йшла неквапна торгівля, двоповерховий колісний лайнер «пришвартувався» біля сходинок Палацу культури «Металург». До виступу залишалася година. Дівчата пішли підкріпитися бутербродами з чаєм та кавою. Чоловіки занесли і розставили обладнання. Звукооператор розгорнув своє «господарство». Маестро перевірив розстановку та звучання мікрофонів, а попутно розповів кілька байок та анекдотів.

І ось розпочалося головне дійство. Ведучий, оголосивши усі титули хору та його керівника, повідомив, що вперше в історії селища сюди завітав такий заслужений колектив. Далі у ролі конферансьє виступав Юрій Любович. Він привітав усіх присутніх взагалі, і своїх однокурсників та випускників, зокрема. А потім пояснив, чому вирішив розпочати гастрольний тур саме з Побузького. Як показали останній обласний хоровий конкурс «Паросток», з 38 дитячих музичних шкіл свої хори показали лише 11. А з цих одинадцяти найбільш співучою є Побузька. Вона представила аж три хори, в яких беруть участь 90 зі 140 учнів. Це не тільки кількісний показник, це свідчить про гідну виховну і творчу роботу місцевих викладачів та педагогів. Як сказав Юрій Васильович (а він на власному авто за власною ініціативою відвідав напередодні ряд ДМШ області): «Коли заходиш у музичну школу, а діти радісно з тобою вітаються, це означає, що в школі є хор. Тому що тільки в хорі вони отримують гарне виховання і усвідомлюють себе часткою культурного суспільства».

Далі усі поринули у тремтливі хвилі справжнього хорового мистецтва. «Щедрий вечір», «Благослови душе моя, Господи», «Ой ходить сон», «Тече вода в синє море» — далеко не повний перелік української класики, виконанням якої хористи схвилювали серця слухачів. До речі, останній твір, як відомо, на слова Т.Г. Шевченка, отримав на одному з міжнародних конкурсів призи за найкраще і найоригінальніше виконання. Та найціннішою нагородою виконавці вважають аплодисменти, квіти та слова подяки, які вони протягом концерту (та й після) отримали від побужан. Адже, як наголосив Ю. Любович, співати перед «своїми» — найбільша відповідальність.

Варто відзначити: близько половини аудиторії на концерті складали діти з музичної та загальноосвітньої шкіл. Це добра ознака. Є надія, що саме вони зможуть незабаром сформувати нове ставлення до культури взагалі та до мистецтва, зокрема. Зможуть зрозуміти, чого більше потребує наша стражденна душа: банального шансону чи хоралів епохи Ренесансу або «Незнайомки» Фаліка? Тобто зможуть відрізнити справжнє мистецтво від фальші. А допоможуть їм в цьому Наталя Кирилюк та викладачі місцевої музичної школи.

Концерт тривав півтори години. Але вони промайнули, наче одна мить. Та ми встигли відчути й побачити красу української природи, гармонію й захват життя. Зачаровані пісенним фейєрверком господарі аплодували стоячи і довго не хотіли відпускати гостей. На що хор відповів «Многая лєта»…

В репертуарі хору Любовича стільки творів, що їх вистачить на багато програм різних напрямків та стилів. На концерті в Побузькому палаці культури пролунало всього 15. Проте цього було досить, аби розширити уявлення про колектив, про хоровий спів, про те, що світ душі митця не обмежується лише хуторянським уявленням про мистецтво, а також про те, що в справжній музиці кризи немає. Тому що це справа Божа…

Роман Любарський