*  *  *

Над чорнобривцями кружля бджола спізніла.
В саду карпенківськім чаклує падолист…
Мене так довго доля по світах носила,
Що майже втратив був життя чарівний зміст.

Та раптом вітер осені приніс таку жадану,
Таку знайому з юності жагу,
Коли на розі полудня зустрів тебе, кохана,
Мою вродливу, наймилішу, дорогу…

Тепер живу під поглядом травневим
І трунок вуст твоїх цілющих ніжно п'ю.
Спасибі, мила, щастям полудневим
Віднині долю ти осяяла мою…

Над чорнобривцями кружля бджола спізніла.
В саду карпенківськім чаклує падолист…
Це, певно, ти на зорях ворожила
І до мого життя проклала міст.