«Повітовий бузок» — переклад Романа Любарського українською мовою вірша «Уездная сирень» (автор — Дон Амінадо, або Амінодав Шполянський, оригінал подано нижче).

Повітовий бузок

Роман Любарський

Як оповісти, що пройшла весна,
Забута, інша, поблизу Інгулу,
Твоє обличчя, що впритул вікна,
Життя своє та молодість минулу?

Була весна, її не повернуть…
Коричневі та голі стовбурища.
І повені нестримна каламуть,
І радість птаства, що міняє кочовища.

Квітневий холод. Хмари. І ріка.
І грудка стрімко з-під копит летить.
І темне око це корінника,
Налякане, вологе, що косить.

О, пам’ятаю! Рикнув паротяг.
Запахло кіптявою, м’ятою і димом.
Тим запахом, що сльози в серці стяг,
Єдиним, рідним і неповторимим.

Тією свіжістю набряклого зерна
Й бузком повіту, в пилу по коріння,
Яким так пахне згадана весна,
Що звикла до запізнього цвітіння.

Уездная сирень

Дон Аминадо (Аминодав Шполянский)

Как рассказать минувшую весну,
Забытую, далёкую, иную,
Твоё лицо, прильнувшее к окну,
И жизнь свою, и молодость былую?

Была весна, которой не вернуть...
Коричневые, голые деревья.
И полых вод особенная муть,
И радость птиц, меняющих кочевья.

Апрельский холод. Серость. Облака.
И ком земли, из-под копыт летящий.
И этот тёмный глаз коренника,
Испуганный, и влажный, и косящий.

О, помню, помню!.. Рявкнул паровоз.
Запахло мятой, копотью и дымом.
Тем запахом, волнующим до слёз,
Единственным, родным, неповторимым.

Той свежестью набухшего зерна
И пыльною, уездною сиренью,
Которой пахнет русская весна,
Приученная к позднему цветенью.